Червоне і чорне - Стендаль

Незабаром абат Пірар одержав записку, в якій його просили негайно прийти у невідкладній справі у готель на околиці Безансона. Там він знайшов управителя пана де Ла-Моля.

— Пан маркіз доручив мені віддати у ваше розпорядження його екіпаж, — сказав йому управитель. — Він сподівається, що, прочитавши цього листа, ви не відмовитесь вирушити через чотири п’ять днів у Париж. А за той час, який ви зволите мені призначити, я огляну землі пана маркіза в Франш-Конте. Після цього, коли ви побажаєте, ми в’їдемо до Парижа.

Лист був короткий:

«Розв'яжіться, любий абате, з усіма провінційними чварами і приїздіть подихати нашим спокійним паризьким повітрям. Посилаю вам свою карету; я наказав чекати вашого рішення чотири дні. Я сам ждатиму вас у Парижі до вівторка. Від вас, пане, чекають тільки одного слова згоди, щоб залишити за вами одну з найкращих парафій в околицях Парижа. Найбагатший з ваших майбутніх парафіян ніколи вас не бачив, але відданий вам більше, ніж ви можете собі уявити; це не хто інший, як

маркіз де Ла-Моль»

Суворий абат Пірар, сам того не підозрюючи, любив свою семінарію, де було повно його ворогів, семінарію, якій були присвячені всі його думки протягом п'ятнадцяти років. Лист пана де Ла-Моля був для нього немов поява хірурга, що має зробити болісну, але конче потрібну операцію. Відставка абата Пірара була неминуча. Він призначив управителеві побачення через три дні.

Протягом сорока восьми годин абата мучили напади нерішучості. Нарешті він написав панові де Ла-Молю і склав для монсеньйора єпископа послання — справжній шедевр еклезіастичного стилю, — але трохи задовге. Важко було б підшукати бездоганніші вирази, сповнені такої найглибшої поваги. А проте в цьому листі, що мав на меті примусити пана де Фрілера пережити прикру годину віч-на-віч з його патроном, були детально викладені всі підстави серйозних скарг, все аж до дрібних мерзенних причіпок, які абат Пірар терпляче зносив протягом шести років, але які нарешті змушують його покинути єпархію.

В нього викрадали дрова з сараю, отруїли його собаку і т. ін., і т. ін.

Закінчивши свій лист, він послав збудити Жюльєна, що о восьмій годині вже спав, як і всі семінаристи.

— Ви знаєте, де знаходиться єпископське подвір'я? — сказав він Жюльєнові добірною латинською мовою, — віднесіть цей лист до монсеньйора. Не буду приховувати від вас — я посилаю вас у вовче лігво. Будьте насторожі. Не допускайте ніякої брехні у відповідях ваших, але знайте, що той, хто вас запитуватиме, можливо, страшенно радітиме, якщо зуміє пошкодити вам чим-небудь. Я радий, сину мій, що можу дати вам можливість пройти через це випробування перед тим, як вас покину, бо — не буду критися — в цьому листі, який ви понесете, — моя відставка.

Жюльєн наче закам'янів на місці. Він любив абата Пірара. Обережність підказувала йому:

«Після від'їзду цієї чесної людини партія Серця Ісусова буде всіляко переслідувати мене і, можливо, вижене».

Жюльєн не міг думати про себе. Йому хотілося щось сказати, але він стояв збентежений, бо не знав, як делікатніше висловити свою думку, і нічого не міг придумати.

— Ну що ж, друже мій? Чому ви не йдете?

— Річ у тому, пане, — несміливо сказав Жюльєн, — я чув, що ви нічого не заощадили протягом свого довгочасного управління. В мене є шістсот франків…

Сльози не дали йому договорити.

— І це буде теж взято до уваги, — холодно відповів колишній ректор семінарії. — Ідіть до єпископа, вже пізно.

Випадково того вечора черговим у єпископській приймальні був абат де Фрілер. Монсеньйор був на обіді у префектурі. Таким чином, Жюльєн передав листа самому панові де Фрілеру, але він не знав його в обличчя.

Жюльєн з подивом побачив, що абат безцеремонно розпечатав листа, адресованого єпископові. На вродливому обличчі старшого вікарія спочатку відбилося здивування, змішане з жвавого радістю, але потім воно стало дуже заклопотаним. Поки він читав, Жюльєн, вражений вродливою зовнішністю абата де Фрілера, встиг добре придивитися до нього. В цьому обличчі було б більше гідності, якби в його рисах не проступала надзвичайна хитрість, що навіть могла б свідчити про криводушність, якби власник гарного обличчя хоч на хвилину перестав стежити за собою. Великий ніс, різко виступаючи вперед, утворював правильну пряму лінію, але, на жаль, надавав дуже витонченому профілю непоправної схожості з мордою лисиці. А втім, цей абат, якого, очевидно, так цікавила відставка пана Пірара, був одягнений з великою елегантністю, що дуже сподобалась Жюльєнові; він досі не бачив нічого подібного в інших священиків.

Згодом Жульєн дізнався, в чому полягав особливий талант абата де Фрілера. Він умів розважати єпископа, люб'язного старого, що звик до паризького життя і дивився на Безансон як на заслання. В єпископа був дуже слабкий зір, але він надзвичайно любив рибні страви. Абат де Фрілер вибирав кісточки з риби, яку подавали монсеньйорові.

Жюльєн мовчки дивився на абата, що перечитував лист пана Пірара, коли раптом двері з шумом відчинились. Поквапливо увійшов лакей в розкішній лівреї. Тільки-но Жюльєн устиг обернутись до дверей, як помітив маленького старичка з наперсним хрестом; Жюльєн упав навколішки і розпростерся ниць; єпископ ласкаво усміхнувся йому і рушив далі. Вродливий абат пішов за ним, а Жюльєн залишився сам у вітальні; він міг на дозвіллі милуватися її благочестивими розкошами.

Єпископ безансонській, людина з розумом випробуваним, але не згаслим від довгих поневірянь у вигнанні, мав понад сімдесят п'ять років і дуже мало турбувався про те, що буде через десять років.

— Що це за семінарист з таким кмітливим поглядом, якого я щойно бачив? — спитав єпископ. — Хіба вони не мусять, за моїм статутом, спати в такий час?

— Ну, цей не засне, запевняю вас, монсеньйоре; він приніс велику новину — прохання про відставку єдиного янсеніста, що лишався у вашому єпископстві. Нарешті цей жахливий абат Пірар зрозумів, чого від нього хочуть.

— Ну що ж, — сказав єпископ, сміючись, — закладаюсь, що ви не знайдете йому гідної заміни. А щоб ви знали ціну таким людям, я запрошую його обідати на завтра.

Старший вікарій хотів докинути слівце з приводу вибору наступника, але прелат був не схильний в цю хвилину займатися справами і сказав йому:.

Перш ніж дати увійти другому, подивимось, як відходить цей. Покличте сюди семінариста: адже істина глаголить дитячими устами.

Жюльєна покликали. «Зараз мене допитуватимуть два інквізитори», — подумав він. Ніколи ще не почував він у собі такої відваги.

В ту хвилину, коли Жюльєн увійшов, два камер-лакеї, одягнуті краще, ніж