Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс

Ось тільки хто скаже: де?

Десь, певно, в Санлісі, що його вона так любила за життя. Але де саме – це вже таємниця, яка, схоже ніким не буде розгадана. Забуту ще за життя, після смерті не воскресиш. Хоча… Нині Франція, ніби схаменувшись, ніби відчуваючи перед нею свою провину, пишається нею, своєю королевою. Ось тільки ніхто не відає у Франції, де вона знайшла свій вічний спочивок.

Франція і сьогоднішня спадкоємиця Київської Русі Україна спохопилися і заходилися гарячково гадати: де поділася одинока, усіма забута ще наприкінці життя королева?

Раніше треба було турбуватися – століття та й століття тому…

А тепер…

Що тепер?

Самотність – і не на пустельному острові, а серед людей, – це як бездонне море. Воно поглинає всіх забутих та самотніх. Але тим, хто когось забув, це так не минеться. Тож не забуваймо відомої істини: якщо ми когось забули, то хтось забуде нас – все в цьому світі повертається, і за все треба платити.

…Буцімто (але це з розряду міфів чи легенд, а може, й містики):

Іноді місячної ночі, як мешканці Санліса, наморившись щоденними клопотами, засинають, наче провалюються в сон, вулицями містечка ходить жінка в короні на вогнистій, аж золотій, голові. І чого вона ходить, що вона шукає – того ніхто не знає. Вранці жінки шепочуться між собою:

«Знову вночі бачили Аннет із Києва. Мабуть, шукає людей, які її колись забули. А забувши, загубили її… А тепер бідкаються, що не відають, де вона поділася, Анна Київська, королева наша…»

І трохи всім стає моторошно. Та ще як згадати: якщо ти когось забув – тебе теж неодмінно забудуть…

Не доведи, Господи, щезнути з планети Земля, зникнути, пропасти, ніби ти ніколи й не жив…

Існує версія, що Анна померла у 1089 році, бо саме того року у церкву Святого Квентіна були принесені багаті дари для молитов за упокій душі померлої королеви.

Де її могила – досі невідомо.

Інші джерела свідчать, що Анна похована в церкві Вільорського абатства, неподалік міста Етамп у Франції. Але ці дані недостовірні і викликають у дослідників сумніви.

У XVII столітті якийсь чернець (його імені історія не зберегла) абатства[22] Вілльс буцімто відшукав втрачену на той час (на сьогодні – теж) могилу, і був щиро й радісно впевнений, «не чию-небудь, а самої королеви Анни».

Гробниця над могилою нібито була прикрашена гербом з улюбленими квітами Анни Київської – ліліями…

Ах, як вона любила лілії! Вони радували не тільки Київську Русь і місто її славне – град Кия, – а й усю землю, на якій росте близько 4000 видів (понад 250 родів), поширених всюди. В Україні (і ще раніше в Київській Русі, звідки вони прийшли до нас в Україну) – близько 150 видів (32 роди). Серед них є харчові (виявляється, всім відомі цибуля та часник теж лілії, хоча й смачні, особливо із салом), технічні – новозеландський льон, юка та інші, лісова, біла, тигрова, алое та інші, декоративні – лілія, тюльпан, пізноцвітні, гіацинт та ін.

Вона любила просто лілії, білі, тигрові, пізноцвітні… І так любила, що й на своєму гербі попрохала їх зобразити. Але так і не могла змиритися, що цибуля й часник, що їх вона через гіркоту (любила все тільки солодке) й різкий запах терпіти не могла, це теж з роду її улюблених лілейних.

«Ось так, – бувало казала ще малою, чим дивувала дорослих і навіть батька свого Ярослава Мудрого, – зовні людина, ніби гарна лілія, а придивишся, а перед тобою… пхе! – цибуля. Чи й часник».

Батько куточками вуст посміхався.

– Яка ти… розумаха, дочко, – казав не без задоволення. – Така розумна та доросла, що вже тебе й заміж пора той… віддавати. За якого-небудь принца чи короля. Але не забувай: лілії – для душі, а для тіла цибуля з часником – саме раз. Та і яка без них трапеза, та ще із салом?

Так от, гробниця, знайдена невідомим монахом, була прикрашена гербом з ліліями, улюбленими квітами Анни-королеви. А ще на гербі були зображені відчинені фортечні ворота, увінчані короною…

Багато хто з дослідників певний: фортечні ворота на гербі – це київські Золоті ворота – головна урочиста брама міста за часів Київської Русі. Споруджена 1037 року під час будівництва оборонної системи міста Ярослава Мудрого. Названа за аналогією з константинопольською брамою. Золота брама Києва – велика прямокутна кам’яна вежа з арковим проїздом.

Над склепінням проїзної частини була невелика Благовіщенська церква. Над воротами, що закривали проїзну арку, був деревний бойовий поміст. Обабіч до стін примикали оборонні вали. Збудована з великоформатної цегли – плінфи.

Чия гробниця у Франції могла бути прикрашена фортечними воротами – золотої брами Києва?