Діти - Галина Василівна Москалець

— А мій дід теж бреше, — признався Лялечка. — Щоб я спав, він мені всього наобіцяє, що в ліс поведе, на річку. А сам ніколи ще зі мною ніде не пішов. А баба часу не має. Вона в нас рабиня. Лисику, а скільки тобі років?

— О, я вже дорослий! Чотири.

— Ти диви, а мені п’ять, і всі кажуть, що я ще малий. Чому, лисику?

— Звірі раніше дорослішають, може, тому. Ти вже відпочив?

— Трошки. — І хлопчик знову заходився терти шерсть лиса.

— Дідо такий злий був, коли довідався, що відерце з фарбою пропало. Причепився до мене, мовляв, то я…

— Ой, пече!

— Потерпи, лисику, будь розумний! Коли я вперше побачив тебе, ти такий гарний був. Золотий! Гарніший, ніж на картинці. Я навіть пробував тебе намалювати, але ти несхожий вийшов. Лисику, а ти вмієш малювати?

— Я? — гордо посміхнувся Мацько. — Я, коли хочеш знати, художник!

— Намалюй мені себе, лисику! Я повезу в місто і розповім, який у мене лис був гарний на селі.

— Я вже не малюю, — сумно зітхнув лис. — Через свої картини стільки лиха набрався, хай його біс візьме! Але для тебе я колись намалюю картину.

— Чесне слово?

— Чесне слово.

— Лисику, ацетону вже нема, а в тебе і голова, і хвіст, і лапки ще зелені. Я потім ще принесу. То ти посидь, почекай…

— А ти мені мишку одненьку не зловиш? — жалібно глянув на нього лис.

— Я не вмію. Ти що, їсти хочеш?

— Ага.

— То я тобі принесу щось поїсти.

Лялечка, провалюючись у соломі, побрів до драбини.

— Ой, я не злізу!

— Та це зовсім легко. Заплющ очі і зсувайся по щаблях.

— Боюся.

— А ти не бійся. Уяви, що коли не злізеш, то ніхто тебе не зніме.

— А баба?

— А ти уяви, що баба пішла ловити рибу!

— Ха-ха! А дідо?

— А ти уяви, що дідо поїхав на море!

— А ти?

— А ти уяви, що я зараз в лісі, лежу на своїй сонячній галявині!

Нічого було робити Лялечці, й він зліз сам. І радо заплескав у долоні.

— Ура, лисику, я вже вмію лазити по драбині!

— Тихше, тихше, — зупинив його Мацько. — Ти пам’ятаєш, що про мене нікому ні-ні?..

— Ні-ні!..

А ви десь бачили подібного лиса? Думаєте, що все це було насправді? Звичайно, ви так не думаєте! Якщо можна повірити в те, що у лісі міг з’явитись художник Лис, бо рано чи пізно серед такої краси повинна була забитись у когось мистецька жилка, то ви нізащо не повірите в інші його пригоди. І матимете рацію.

Бо лиса Мацька вигадав сам Лялечка. Ви пам’ятаєте, що говорив Павук лисові: «Головне, щоб всі повірили в те, що ти кущик»? А щоб повірили, треба переконати. Шановні батьки, не поспішайте відвозити своїх дітей на село тільки заради того, щоб вони придумували лисів, зайців і сорок! Все це вже давно придумано й досить-таки хитромудро.

Лялечка хотів мати друга, і те, що він вибрав лиса, а не хлопчика, чи дівчинку, чи вас, батьки, скоріше сумно, ніж цікаво. Сумно й те, що лис замість того, щоб лежати на сонячній галявині, сидить на горищі і гризе кістки з супу.

А взагалі, в нашій розповіді ми не відступаємо од життєвої правди. День у нас змінює вечір, обід змінює вечеря, та й дощ переважно кінчається тим, що хмари відсуваються на задній план, а на передньому з’являється сонце.

Минуло кілька днів. Про що тільки не говорили Мацько з Лялечкою! І