Емілі з Місячного Серпа - Люсі Мод Монтгомері

мені, мовляв, сподівається, що я не роблю нічого лихого, а щодо тварин, то вони ж не мають душі. Тоді я призналася, що мені дуже прикро, бо маю любити Бога дужче, ніж будь-що на світі, а проте люблю багато чого дужче, ніж Бога. Він спитав: „А що саме?“ Я відказала: квіти й зорі, Велительку Вітрів і Трьох Принцес, і таке інше. Він посміхнувся і мовив: „Але ж вони є частками Бога, Емілі, — кожна красива річ є часткою Бога“. В одну мить я полюбила його всім серцем, і вже не бентежить мене його присутність. Минулої неділі він виголошував проповідь про небо. Послухати його, то небо є доволі нудною місциною. Але насправді воно, мабуть, набагато цікавіше. Хотіла б я знати, що робитиму там, у небі, — адже ж не вмію співати. А чи дозволять мені там віршувати? Одначе в церкві дуже цікаво. Тітка Елізабет і тітка Лаура перед відправою завжди читають Біблію, а я люблю роздивлятися навколо й відгадувати, хто про що думає. Так приємно чути окруж себе шелестіння шовкових суконь. Рукави з буфами тепер дуже модні, але тітка Елізабет не хоче про них чути. А втім, у сукні з такими рукавами тітка Елізабет, либонь, виглядала б кумедно.

Твоя безмірно любляча дочка

Емілія Б. Стар

P. S. Батьку, милий, так добре писати до тебе. Але, на жаль, ніколи не отримую від тебе відповіді.

Е. Б. С.»

Розділ 18. Отець Кассіді

У Місячному Серпі панував гнітючий настрій. Всі ходили невтішні. Тітка Лаура плакала. Тітка Елізабет була настільки дратівлива й прискіплива, що важко було витримати її присутність. Кузен Джиммі сновигав, наче привид-покутник, а Емілі ходила, мов прибита, в роздумах про матір Ільзи та грішну душу Сайласа Лі, що заподіяв смерть рідному братові. А, крім того, віднедавна мала нову гризоту, що корінилася у зневаженні нею традицій Місячного Серпа, а саме — у вчащанні до майстерні Високого Джона, чого тітка Елізабет не оминула їй пригадати. Якби вона, Емілія Берд Стар, не ходила до Високого Джона, то не з’їла б зеленого солодкого яблука, а якби не з’їла того злощасного яблука, то Високий Джон не пожартував би над нею, а якби не пожартував, то тітка Елізабет не пішла би до нього й не сказала йому в обличчя гіркої правди в суто Мурреївському стилі, а якби тітка Елізабет не сказала йому гіркої правди, Високий Джон не запалав би жадобою помсти й не зродив би у своїй високо посадженій голові підступного задуму, котрий нахмурив чола всім мешканцям Місячного Серпа: Високий Джон постановив вирубати гайок, розташований на північ од садиби Мурреїв.

Про цей намір він сповістив у Чорноводській продовольчій крамничці. А згаданий гайок Мурреї вважали чи не своєю колискою, бо саме тут, за родинною легендою, свого часу ступив на суходіл їхній англійський предок. Новини в Чорноводді поширювалися швидко, тож і ця не забарилася дійти до Місячного Серпа й струсонула його мешканцями так, як жодна інша не трусила їх протягом багатьох років. В очах нині сущих Мурреїв це рівнялося катастрофі.

Елізабет і Лаура не йняли віри, не могли осягнути це розумом. Сосновий гайок був тут завжди, він МОРАЛЬНО належав до Місячного Серпа. Навіть Високий Джон, Джон Салліван, досі не наважувався його вирубати. Однак Високий Джон заживав невтішної слави тим, що виконував свої обіцянки. І якщо він це вчинить… якщо вчинить…

— Місячний Серп буде знищений, — побивалася тітка Лаура, — виглядатиме просто жахливо, вся краса його буде спотворена… Наша садиба стане зовсім беззахисною перед північними вітрами й морськими бурями, а донині тут завжди було тепло і затишно. Сад Джиммі також буде приречений.

— Ось результати приїзду Емілі до нашого дому, — сказала тітка Елізабет.

То були жорстокі слова, навіть якщо взяти до уваги всілякі пом’якшуючі обставини, — жорстокі й несправедливі, бо ж її власний сарказм, її гострий Мурреївський язик спричинилися до ситуації, що склалася, — в кожному разі, не менше, ніж дитяча необачність Емілі. А саму Емілі тітчині слова прошили страшним болем, який давався взнаки роками. Бідолашна дівчинка мала й без того чимало смутку. Тепер вона почувалася достоту виклятою і не могла ні їсти, ні спати. Елізабет Муррей, хоч була розгнівана й зажурена, одначе сну не позбулася. А коло неї лежала в темряві маленька істота, по чиїх щічках точилися великі сльози, не приносячи полегші її зболілому серцю. Емілі гадала, що серце її зламане, що не в змозі буде жити, страждаючи так тяжко. Ніхто б не зміг.

Емілі полюбила Місячний Серп — так, мовби тут народилася й жила безперервно. Любила кожен камінь, кожне деревце, кожен цвях у стіні на кухні, кожну купку моху на дахівці молочарні. Думка про те, що красу цього подвір’я буде спотворено, здавалася їй нестерпною. Що й казати про сад кузена Джиммі, сад, який може не пережити знищення гайка, бо сосни його захищали і захищають садовину та городину від лютих північних вітрів! Емілі любила цей садок не менше, ніж кузен Джиммі. А, до всього, зникнуть її стежки — Сьогоднішня, Вчорашня і Завтрашня, — буде стерто з поверхні землі ту альтанку, де вони з Ільзою провели стільки чудових хвилин, піде в небуття місцина, пов’язана з багатьма прекрасними спогадами.

О так: Високий Джон добре обміркував свою помсту — удар був спрямований навдивовижу точно!

Коли ж залунає стукіт сокир, якими валитимуть міцні стовбури дерев? Щоранку Емілі прислухалася до навколишньої тиші, прислухалася з граничною внутрішньою напругою, з гострим неспокоєм і тривогою. Щовечора, повертаючись додому зі школи, вона тремтіла перед картиною, яку, можливо, доведеться зараз побачити. Хвилинами їй здавалося, що далі вона вже не в силі нести на своїх тендітних раменах тягар життя. Щодня тітка Елізабет висловлювала їй якусь догану, покладаючи тільки на неї відповідальність за лихо, що наближалося. Дівчинка стала хворобливо вразливою. Мало не прагнула, щоб Високий Джон почав нарешті рубати гайок і скінчив з тією справою якнайшвидше. Якби Емілі чула колись історію про Дамокла, то