Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук

Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук

Читаємо онлайн Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук
шпильках. Мереживо, яке обтягувало груди, було таким тонким і прозорим, що здавалося невидимим, — хлопець виразно бачив темні кружальця сосків.

— Як тобі? — Вона піднялася на пальчики й покрутилася перед ним. — Сьогодні купила.

Він відчув шок і щось дуже схоже на паніку, збагнувши, що на стегнах під сорочкою нічого немає.

Нічого!

Алія продефілювала повз нього до шафи та прикрутила регулятор освітлення. Лампи під стелею потьмяніли, і кімнату огорнув приємний напівморок; вишуканий золотавий колір її шкіри згустився до ніжно-бронзового. Алія повернулася, взяла до рук келих і зупинилася перед хлопцем. Артем, занімівши, пожирав її поглядом знизу вгору й думав, що зараз помре, і то буде найприємніша та найбезглуздіша на світі смерть.

— Про що думаєш? — запитала вона хрипким, млосним голосом.

Серце забилося об ребра в епілептичному нападі. Артем відчайдушно силкувався видати що-небудь дотепне у відповідь, однак у голові крутилася одна єдина дурнувата фраза: «Я вже був би в пеклі, якби мене судили за думки». Йому вистачило клепки залишити її невисловленою. Зрештою він видушив:

— Бляха, яка ти гарна.

Щось було в її обличчі — високі вилиці, широкий хтивий рот, плавні дужки довкола губ, — риси, які всі разом розвиваються лише в розбещених, одержимих насолодою людей.

— Справді?

— Так.

Алія пестила його очима. Артемові коліна затремтіли, попри те, що ступні ледве торкалися підлоги.

— Ну що, так і будеш дивитися?

Хлопець відвів очі та втупився у скривавлений вином корок на столі. Він мусив хоча б на мить на щось відволіктися. Йому здавалося, що варто ще тільки раз поглянути на її груди, і все, що нижче за живіт, спалахне тисячоградусним полум’ям, у якому він згорить дотла.

Алія надпила вина, відставила келих, провела язиком по розкішно м’яких губах, а тоді нахилилася та поцілувала Артема в шию. Потім провела грудьми вздовж його лиця та неквапом опустилася на стегна. Артем застогнав. Вона відхилилася і зняла з нього светр. Якийсь час дівчина не торкалася його, попри це відчуваючи, як у сідницю все дужче впирається член, — достатньо було ваги її тіла. Алія посміхнулася, порухала стегнами й поцілувала Артема в губи. Поцілунок був довгий, вона ніби пила його кров, гарячий язик прослизав між його губ мало не силоміць (швидше, ніж хлопець устигав їх розтуляти) і м’яко витанцьовував усередині. Артем обхопив її руками; упиваючись прорахованою до міліметра природною досконалістю її тіла, опустив долоні на талію, стиснув пальцями стегна. Нарешті, відірвавшись, засапано прошепотів:

— Що ти робиш? — ще одна ідіотська фраза, та Артему треба було щось сказати, просто щоби перевести подих.

— Я ж знаю, що ти хочеш мене.

Її тіло неначе випромінювало якесь світло. Алія відсунулася, розстебнула болти на його джинсах і, дивлячись хлопцеві в очі, обома долонями обхопила член. Артем спробував притягнути її ближче й поцілувати, проте Алія не далася та зісковзнула вниз. Вона скинула його джинси й труси на підлогу, потому, опустивши з пліч бретельки, оголила груди, щоби хлопець міг їх бачити.

— Бляха… — простогнав Артем. Він говорив щось іще, чи то пак намагався говорити, бо з губ зривалися лише стогони та нечленороздільне белькотання.

Алія схилилася над членом, її голова та руки ритмічно зарухалися. Артем напружився, ноги затремтіли від задоволення. За півхвилини хлопець зрозумів, що повинен що-небудь зробити, коли не хоче, щоб усе закінчилося просто тут і зараз. Він відіпхнув дівчину, скочив на ноги — Алія, здивовано вигнувши намальовані брови, випросталася, — після чого взяв її за руки та підштовхнув на диван. Від несподіванки Алія зойкнула, Артем, геть не тямлячи себе від збудження, навалився згори. Незграбно ввійшовши в неї, хлопець почав рухатися в шаленому, якомусь цілковито звірячому темпі, так наче це був останній секс у його житті, наче саме його життя от-от мало обірватися.

Упродовж хвилини Артему вдавалося стримувати наростання оргазму. Тоді він схопив Алію за кісточки та, зігнувши, притис її ноги до грудей — він стільки разів, засинаючи, уявляв, як кохається з Алією саме в такій позі, — і перед очима замерехтіли золотисті спалахи. Дівчина гортанно, якось майже завчено застогнала. Артем ще пришвидшився, рухи стали конвульсивними; коли почув, як почастішало її дихання, серце ледь не вискочило з грудей. Він скінчив так швидко й бурхливо, що підкосилися коліна, і, з’їхавши з дивана, мішком повалився на підлогу.

Півхвилини хлопець відсапувався, а потім запитав:

— Тобі сподобалося?

Алія задихано розсміялася.

— Ну, так.

Його голова лежала на канапі біля її плеча, тілом усе ще прокочувалися поривчасті пульсації, з боків і спиною збігав піт.

— Ну так — це як? Тобі сподобалося зі мною? — Артем тулився щокою до її плеча й розглядав химерне татуювання — тонку горизонтальну лінію, обведену навколо шиї, наче чокер. Ні в кого такого не бачив.

— Я люблю секс. — Алія знизала плечима. — Як і більшість дівчат.

Її відповідь збурила в ньому чорну хвилю ревнощів до цілого світу, але, зрештою, де ви знайдете чоловіка, якого захопила б жінка, нездатна завдавати йому болю?

— Пробач, що я так швидко. Я просто… не знаю… я можу ще.

Вона знову засміялася.

— Усе гаразд.

— Я серйозно! Я можу ще! Я зроблю, як ти хочеш. Усе, що скажеш.

Алія повернулася набік і запустила пальці в його волосся.

— Заспокойся. Ще встигнеш. — Вона сіла, поправила нічну сорочку. — Я в душ, — і пішла.

Алія нічого не сказала, навіть не намагалася натякнути, що йому не варто лишатися, та Артем усе збагнув без слів. Дівчина впустила його до вітальні, проте мине чимало часу, доки вона дозволить зайти до своєї спальні. Доки Алія була у ванній, Артем одягнувся, потім вони трохи потеревенили — ні про що, ніби нічого не сталося, — після чого хлопець попрощався та пішов.

Під під’їздом він без поспіху викурив іще одну цигарку. Дощ ущух. Асфальт волого зблискував. Уже докурюючи, Артем дістав телефон, активував екран і тихо буркнув «блін». Сім пропущених — усі від матері. Зазвичай вона телефонує щовечора, щоби дізнатися, як він. Хлопець глипнув на цифри електронного годинника — чверть по першій, — отже, у Рівному якраз перевалило за північ. Навряд чи матір заснула після сімох дзвінків без відповіді, хоча напевно знати він не міг. Артем уже вирішив, що перетелефонує зранку, коли раптом тілом розлилося тривожне мерехтіння: а що як щось трапилося з батьком? Він швидко натиснув «Зателефонувати».

Анна прийняла виклик через секунду.

— Мам? Це я.

— Привіт.

— Розбудив?

— Ні, — голос дещо змучений, але не сонний.

— Що-небудь сталося?

— Це я маю запитати: що сталося?

— Усе добре. Я був зайнятий, не чув твоїх дзвінків.

— Де

Відгуки про книгу Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: