Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Коли вам більше до серця пойнтери, вам скажуть:

– У Василя Івановича є сука-пойнтер камбізівських кровей. Сам Камбіз Перший колись перестрибнув через неї, коли вона вилазила з вагона на станції Бориспіль.

Придбали ви чудесне, приміром, пойнтереня.

Як його назвати?

Безперечно – Джек, або Джой, або Стек!

Ніколи в житті не прозивайте його Бровком, чи Цяцею (коли вона – сука), чи Терном, Боже вас борони: таке ім’я може навіки зіпсувати собаці таланти, хоча б собака був навіть Богом.

Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.

– Правда, славний песик? – запитуєте ви у своїх домашніх.

Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас і на песика, піде до своєї кімнати, нічого не сказавши.

Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз і ваша теща, погладить песика по голівці й прокаже:

– Хороший песик! А чумка в нього скоро буде?

– Мабуть, скоро, – відповідаєте ви.

– Хоч би скоріше! Кажуть, що вже як собачка перечумує, то тоді вже не дохне.

– Так, тоді вже не дуже дохне!

– А від чумки дохне?

– Дохне!

– Хоч би скоріше чумка!

– Де ж ми його пристроїмо? – ласкаво запитуєте ви.

І тут чуєте тещину пораду з сильним натиском на шиплячо-свистячі й голосні:

– Двоспальне ліжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу…

– Мамо, – заспокоює дружина, – ну чого ти хвилюєшся?! Скоро ж буде чумка!

Починається виховання мисливського собаки, а від виховання залежить все: і добутливість вашого полювання, і вся краса й насолода від полювання з мисливською собакою високих кровей.

На другий день після того, як у вас оселився симпатичний чистопорідний песик, починається дискусія на тему:

– Хто витиратиме?

– Я не витиратиму! – кидає теща.

– Я вже сьогодні п’ять разів витирала, а чумки ще нема! – заявляє дружина.

– Витиратиму я! – рішуче кажете ви. – Де це наші ганчірки подівалися? Скрізь були ганчірки, а тепер хоч би тобі одна.

Витираєте, значить, ви…

От ви витерли вже пізненько, лягаючи спати, поклали Джека на його місце і лягли.

Джекові скучно за мамою, йому скучно за братиками, за сестричками, – Джек так жалібно-жалібно скавучить.

Теща ваша, виходячи з «удобств» і човгаючи пантофлями, ласкаво заспокоює Джека:

– Цить! Цить! Здох би ти йому!

В цей час ви кашляєте і кидаєте:

– Джеконько! Спи, голубчику!

І чуєте тещине:

– Спи, песику. Спи, любенький. Навіки засни, собаченько наш хороший.

Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засинаєте ви…

А засинаючи, чуєте, як дружина уві сні кличе благально:

– Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!

Так росте у вас ваш улюблений і чистопорідний Джек.

Він росте, а ви витираєте.

Витираєте й водите Джека гуляти.

Щоб не часто витирати, частіше треба водити гуляти, а як не часто водити гуляти, тоді часто треба витирати.

Водити гуляти малесенького чистопорідного песика з п’я то-го-шостого поверху разів по п’ять-шість на день – дуже приємне спортивно-гімнастичне заняття.

Зразу так-таки ви беретеся і вчити Джека різних потрібних мисливських штук: іти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку річ і т. ін.

Особливо приємно вивчити собачку знаходити ваші нічні пантофлі.

Чистої породи песик за 2—3 дні збагне цю науку, а вже за 2—3 тижні біля вашого ліжка лежатимуть усі пантофлі вашої родини й усіх сусідів, що живуть у спільній з вами квартирі.

Веселі часи настають, коли в песика зубки починають прорізатися.

Тоді одного чудового ранку ви прокидаєтесь, бо сильно скавучить собачка і сильно кричить дружина Люда:

– Модельні! Боже мій! Єдині модельні черевики!

– В чім річ? – запитуєте ви.

– Поїв модельні черевики!

– Хто поїв модельні черевики?

– Ваш Джек поїв модельні черевики!

Тижнів на два ви переходите з дружиною на «ви»… А ще за кілька часу з поважною вашою тещею припиняються всякі зносини і на «ти», і на «ви», бо од її улюблених нічних шльопанців залишилися дві недогризені стельки.

Але то нічого, – ви все рівно Джека любите, він уже носить поноску, він шукає речі, і ви самі бачили його першу стойку на сусідчину у дворі рябеньку курку.

Ви ще й «піль» йому не сказали, а вже в роті в нього весь курчин хвіст, а курка сидить зверху на хліві й одчайдушно всіх запитує:

– Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!

Траплятимуться і такі випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навіть Юрко, ваш коханий синочок.

– Що таке? – запитуєте ви.

Мовчання. Напружена тиша. Тільки все посемейство суворо якось дихає.

– Юрасику, що трапилось?

– Джек вісім котлет із’їв.

А як перед Різдвом така в родині буде ситуація, то почуєте:

– Од індика тільки архирейський носик залишився!

– З шийки, значить, почав? – проказуєте ви. А що ви більше скажете?

І так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.

Потім непогано віддати песика для науки досвідченому єгерові.

Єгер – це людина, що вчить чистопорідних мисливських собак. І зробить із вашого Джека одного в світі.

Але з єгером ви вже самі майте справу.

Одно скажу: доки ваш собачка в єгеря, ви ходите в старому костюмі і в старих черевиках, а ваша дружина ніколи не придбає собі модельних черевиків.

І ви прекрасно знатимете, почім тепер вівсяна крупа і пшоно і що ваш Джек за один місяць з’їдає мінімум четверик коней.

І от нарешті Джек готовий.

Перше з ним самостійне ваше полювання на бекасів.

– Стойка!

– Піль!

Джек кидається, і з-під нього вискакує… здоровенна жаба.

А повернувшись колись із полювання, ви розповідаєте своїм приятелям:

– Посилаю Джека: «Побіжи пошукай, чи нема на тім болоті бекасів».

Джек побіг, метнувся сюди-туди по болоту, бігав, нюхав, прибігає, висолопивши язика.

– Що, – питаю, – нема?

– Нема! – каже.

А бекасів, товариші, треба смажити, не розчиняючи їх, а з потрухами, з уздром.

Ах, яка це смачна, благородна, ніжна дичина!

Ведмідь

І

Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.

Були б ведмеді, – довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь – звір великий і реве: може перелякати.

Один мій приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам’ятаю, колись дістали таку телеграму аж із Вологодської області – «Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зпт приїздіть негайно…» – довго вдивлявся у ту телеграму й каже:

– Ти як знаєш, а я не поїду… – Я – на бекасика люблю, бекасик – пташка