Оргія - Леся Українка
Антей
Ні, ти не підеш!
Неріса
Ти мене замкнеш?
Тоді вже я напевне буду знати, що ти мене перекупив у рабство.
Але й рабині часом утікають. Ти не впевняйся на замки.
Антей
Нерісо!!
Неріса
Що, пане мій?
(Пауза).
Ну то рішай же зараз: чи ти, чи я.
Антей
Ох, якби мав я силу тебе від серця одірвати геть і кинути, мов гадину отрутну, римлянам тим під ноги!
Неріса (з коротким злісним сміхом)
Ти не можеш?
То мусиш покоритись. Може, згодом ти сам мені подякуєш за се.
Бо я не відступлюсь від свого слова, — коли не ти, то я здобуду слави,
і то сьогодні. Я доволі ждала.
Антей (після важкого мовчання)
Так, я піду. Мені миліше буде з римлянами, аніж отут з тобою.
Неріса
Іди. Та оббери ж оте галуззя з своєї голови — невже ж так підеш?
Антей сягає за голову, здіймає лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, кола квітчала його.
Голос Евфрозіни (озивається з глибини дому)
Нерісо! клич Антея! Йдіть обідать!
Уже готова оргія препишна!
Антей миттю кидається до хвіртки.
Неріса (доганяючи його)
Куди ж ти? Треба ж переодягтися!
Антей
Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна, а я не смію глянуть їй у вічі.
(Вибігає за хвіртку).
Евфрозіна (виходить з дверей)
А де ж Антей?
Неріса
На оргію пішов.
Його запрошено до Мецената.
Евфрозіна
Якийсь дивний твій жарт.
Неріса
Я не жартую.
Он там лежать зів'ялі хатні лаври, — сьогодні він нам свіжі принесе, здобувши з рук знавців.
(Гордо підвівши голову, йде в хату.)
Евфрозіна (хапаючись за голову)
Невже се правда?!
II
В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей — прокуратора і префекта — і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо — на грецький лад, то з стільцями — на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклівія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів — між ними Хілон — кінчає спів.
Хор панегіристів (співає)
Світло від світла родиться вічно, так і пресвітлий рід Мецената з променя в промінь переливає сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
Меценат (рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки безкості, що то показують з мечами штуки, але щоб те тривало все недовго; хвилину-дві щоб кожне зоставалось і щоб ніхто не смів виходить двічі.
(До прокуратора і префекта.)
Бо уявіть собі, що й тії мавпи до слави не байдужі: раз плесніть, то потім і прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з'являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою. Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.
Меценат
Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів перед Плутоновим тріумвіратом.
Ви не повірите, як я працюю, щоб якось подолати свою дикість і недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду коринфського — римлян і греків.
Префект
Друже, ти й так уже великого досяг; взірцевий маєш хор панегіристів, такий і в Римі не щодня почуєш.
Меценат (махнувши рукою)
Ет, що той хор!.. По щирості сказавши, такій поезії на кухні місце, бо їй недоїдки — миліша плата, ніж лаври… Я прошу в вас вибачення, що вас частую отаким злиденством — (ще тихше) бо се, властиве, тільки для юрби — та я надолужити сподіваюсь на іншому. Я тут назнав співця справдешнього. Не дуже він славутній, та се вже грекам сором, не співцеві.
Я покажу Коринфові, що треба римлянина для цінування хисту,
інакше хист лишиться неужитком.
Прокуратор
Співець той хутко прийде?
Меценат
Я не знаю.
Я запросив його, але відповідь була від нього невиразна.
Прокуратор
От ще!
Просити їх… ти просто б наказав!
Меценат
Наказувати тут не випадає,
Антей не раб, а вільний громадянин.
Префект
Він римський громадянин?
Меценат
Се то ні, а все ж він роду чесного. В Коринфі його родину здавна поважають, колись якісь герої з неї вийшли.
Прокуратор
У гречуків отих усі герої!
Хто кине в зваді миску через стіл і в лоб сусіду влучить — вже й уславивсь discobolos!..
(Сміється.)
Такі ж і їх поети: на грецький лад Горація спартачить,
і вже вінець на чолі — лавреат!
В атенській академії купити двох лавреатів можна за обол — один поет, другий філософ буде!
Обачніше — не витрачать обола.
Меценат
Не забувай, мій друже, що боги невдячності не люблять. Пам'ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.
Префект
Відомо, що поганий той школяр, який учителя не переважить.
Меценат
Се так, а все ж він мусить мати вдячність.
Префект
Рим гойно заплатив за ту науку: він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку.
Прокуратор (впадає в річ)
А Греція в своїй преславній школі навчила Рим лиш бабських теревенів, що тільки нам релігію зганьбили, та ще привчила розумом крутити без жадної мети, як пес хвостом.
Оце і вся наука. Більш нічого не знали тії греки й не створили.
В їх навіть мови не було ніколи!
Меценат
Ну отакої! Як то не було?
Ти, друже, щось нечуване говориш.
Прокуратор
Авжеж, був іонійський діалект, аттічний, ще не знаю там який, — що не письменник, то й балачка інша, але гартованої міцно мови,
єдиної, всесвітньої, як наша, не мали греки зроду.
Меценат
Се то так.
Префект
Та
