Депеш Мод. Ще одна розмова - Сергій Вікторович Жадан
– Завал…
– Ну.
– І тут входить ця п’яна сука з балкона, уявляєте?
– Я цього не уявляю.
– Ну, і бачить мене. І, значить, думає— що це за мудак сюди припхався й тут стоїть.
– Що стоїть?
– Стоїть, каже.
– Мабуть, думає вона, сусід, прийшов потрахатись. І, значить, хапає порожній фугас з-під шампанського й запускає мені прямо в череп.
– А ти?
– Ну, я знепритомнів. Упав, значить, у крові весь. А ця сука п’яна, уяви, підбігає до іншої й давай її будити, уставай, говорить, треба його, ну, себто мене, в’язати. І вона встає, прикинь, і вони мене в’яжуть простирадлами по руках і ногах.
– Так вона ж тебе знала, ну та, інша.
– Та вони вгашені обидві зранку, суки, я ж кажу! Вони якоїсь фігні нажерлися, а потім ще водяра. Як та сука з балкона назад потрапила— не уявляю. Вони одна одну вже не впізнавали.
– Ну?
– І, значить, в’яжуть мене й затягують у ванну, кинули й пішли спати.
– Да…
– А зранку, значить, одна з них, та, що з балкона вийшла, ясна річ, уже нічого не пам’ятає й попхалась у ванну митися. Причому, тварина, світла не вмикає, навпомацки лізе. Залазить, значить, до ванни, а там я…
– Водка, ти розумієш, вона жінок глушить, вони як риби стають.
– Я колись контролерку в трамваї зустрів, так вона зі своїм компостером ходила.
– Не пизди.
– Що— не пизди? Серйозно— іде баба, п’яна сто пудів, я їй свій талончик даю, а вона звідкись із кишені дістає компостер, уявляєте?
– Свій компостер, мабуть, прикольно мати.
– Точно.
– Да…
– Я пробував колись зняти в трамваї. Уночі якраз їхав, нікого не було, ну, я давай його виламувати, розпоров руку, уявляєте, кров тече на всі боки, а тут контролери заходять.
– Суки.
– Ну, і зразу до мене, в принципі, я там сам їхав, більше нікого. На хуя, кажуть, компостер ламаєш.
– А ти?
– Що я? Кажу, не ламаю я нічого, хотів, кажу, талончик прокомпостувати, а ваш траханий компостер мені руку зажував. О, кажу— дивіться.
– Круто.
– Да…
Какао, неповороткий і спітнілий, у цій компанії на загал добре почувається. Маленька кімнатка, де вони сидять, наскрізь прокурена й пропахла кавою. Чашок на всіх не вистачає, вони пускають по колу першу каву, потім другу, передають з рук в руки, потім передають шматки білого хліба, після години перебування в цій кімнаті їхній одяг, і їхнє волосся, і вони самі пахнуть тютюном і хлібом, хлібом навіть більше. Какао витирає рукавом спітніле чоло. «Ти що,– сміються всі,– Какао, це ж твій вихідний костюм».– «Нічого,– Какао червоніє,– не страшно, виперу».– «Ну да,– сміються всі далі,– ти вже другий рік обіцяєш, бери хліб». Какао бере з рук друзів свіжий білий хліб і далі слухає байки, він готовий бути з ними хоч весь час, йому з ними добре, ділять разом із ним хліб і цигарки, і головне— його ніхто не проганяє. А в наш час ти ще пошукай компанію, яка терпітиме тебе кілька днів у твоєму пісочному костюмі, який ти не переш уже другий рік, якщо не третій.
Какао дещо затовстий для цієї компанії й у своєму костюмі виглядає стрьомно, але костюм йому подобається. Не знаю, де такі костюми продаються. Какао його десь таки знайшов і вважає, що костюм стильний. Він поведений на таких штуках. Какао чи не єдиний із моїх знайомих ходить до перукарні, користується якимось підарським гелем, навіть голиться час від часу, хоча на користь йому це не йде. Їх набилося в кімнату чоловік шість, сидять і слухають Малого Чака Бері. Той розповідає, як він святкував свій день народження. Історія всім подобається. Какао слухає з відкритим ротом, йому особливо сподобалося про білизну різних кольорів, він пробує собі це уявити, але не може. Малий Чак Бері натомість пускає по колу ще одну папіросу й раптом говорить: «Какао, розкажи ти що-небудь». Усі погоджуються: «Ну, Какао, розкажи нам що-небудь, що ти сидиш мовчиш, нам теж цікаво, давай, розкажи нам що-небудь, о— розкажи нам про своїх баб,– усі сміються.– Какао,– кричать,– розкажи нам про своїх баб». Какао знічується, він усе ж таки почувається не зовсім упевнено. Вони— команда, а він так— просто зайшов до них у гості, але йти геть йому не хочеться, тому він думає, що розповісти, так, щоб воно було про баб. Про баб. Баб він бачить переважно по телевізору. Може, їм про телевізор розказати?
До кімнати вбігає хтось із адміністрації. «Усе,– кричить,– ходім, ходім, скоріше, час починати». І вони починають підійматися й виповзають у коридор, ідуть вервечкою, одне за одним, дожовуючи хліб, добиваючи папіроси. Какао тягнеться за ними. Вони переходять якимись закамарками, усюди стоять щити з агітацією, на стінах висять вогнегасники, нарешті виходять на світло, хтось повертається до Какао й каже: «Друже, почекай нас тут, добре? Ми недовго».– «А скільки це триватиме?»– питає Какао. «Та пару годин, може, трішки довше,– сядь он під стінкою і почекай».– «А можна я послухаю?»– не хочеться йому позбутися товариства. «Послухай,– говорить хтось,– послухай, але, в принципі, тут не дуже цікаво— так, хуйня повна». Какао лишається тільки повірити їм на слово.
Зал забитий, зібралося понад дві тисячі чоловік. Хто прийшов пізніше— стоять у проходах, штовхаються під сценою, публіка стрьомна— студенти, пенсіонери, військові, інваліди, інвалідів особливо багато, ну, це зрозуміло, є навіть бізнесмени, у костюмах ядучих кольорів, ну й так далі. Коли вони виходять, зал радісно вибухає, інваліди починають кричати якісь свої мантри, їм махають руками, посміхаються, навіть пара букетів полетіла на сцену. Вони виходять і не поспішаючи беруть до рук інструменти, підключаються, хтось щось показує звуковикам, мовляв, дайте мене більше, хтось відкриває пляшку з мінералкою. Народ і далі скандує, улаштовуючи собі невеличке свято, але вони не надто на це ведуться. Усі розуміють, у чому тут річ, хто тут насправді головний і чим все це закінчиться. І коли розігріті інваліди починають співати хором і на них уже майже ніхто не зважає, з’являється він -
10.00
преподобний Джонсон-і-Джонсон, сонце на затуманеному небосхилі нового американського проповідництва, зірка найбільш масових приходів на всьому Західному узбережжі, лідер Церкви Ісуса (об’єднаної), поп-стар, який вправляє мізки всім, хто цього прагне й хто прийшов до нього цього літнього дощового ранку, просто посеред
