Паруси над степом - Віктор Семенович Близнюк

Дощик гарний пройшов, бурячки піднімаються. А як зелено в полі — любо глянути! Душа радіє…

Від їхніх розмов, від їхніх турбот війне таким могутнім поривом життя, такою дужістю і здоров’ям, що Ліда вся запроміниться, ладна злетіти птахом в блакить. Так, буде життя, буде радість!.. Тільки Гриші й Володі не буде.

І Ліда… Лідо, хіба й ти підеш… назавжди?

Вся сім’я жде листа від Валька. Він навчається в Кіровограді, у будівельному технікумі. Як спраглий припада до криниці, так він жадібно припав до знань. Що йому один технікум? Аероклуб, літературний гурток, спортивні секції, комсомольська робота — і цього мало. Він хоче все осягнути. Він все перетерпить. Він стожилий. Буде давитись пісною картоплею, вантажити вугілля на станції, недосипати ночей над кресленням. І водночас буде ширяти на літаку під хмарами, писати вірші, проектувати заводи!..

І вірить Льонька: широким кроком піде його брат по землі. За його плечима виростатимуть зеленокосі міста. Нові люди поселяться в них. І будуть вони любити, мріяти, поспішати в майбутнє. Тільки Гриші й Володі не буде з ними. І Ліда… Лідо, невже й ти підеш… назавжди?

Ліда, вона прагла вчитись на лікаря. Та ким би не стала — було б серед нас однією Людиною більше… А ким буде він, Льонька? Козопасом і все? Дихати тим же повітрям, яким дихали Грицько й Володька, ходити тими ж стежками, якими вони ходили, і забути про аеросани, про червоні вітрила? Чи має право? Чи маємо, друзі, ми право перед пам’яттю тих, найкращих, котрі за нас лягли під жорна війни?

Те, що вони не зробили, — нам зробити.

Те, що вони залишили в путі, — нам нести далі.

Це вдвічі тяжче, та це наш обов’язок.

Льонька дивиться в степ. Фантастичним видовищем кінчається день. Важка темно-синя хмара заступила сонце; ні, то не хмара, то велетенський айсберг, ціла крижана гора, що раптом піднеслась над білопінною гладінню моря. За темною стіною айсберга хтось розклав багаття; глянь, глянь, як палає вогонь: все небо червоне, все небо горить! Але вогненний сніп вже пробив хмарину знизу, розкидав її острівками по голубому безмежжю. Сонце, струснувши з себе крижаний панцир, вирвалось на простір і, могутнє, гаряче, бризнуло на землю тисячами іскр.

Дивовижна сила життя!

Хлопцеві захотілося раптом кинутись в хатинку, припасти до сестриних кволих рук:

— Лідо! Лідо!! Лідо!!! Скажи, що зробити мені, що вдіяти, аби ти встала зараз і пішла… гарячим степом… під весняним вітром… під багряними хмарами… під бездонним небом.

Скажи мені, Лідо, скажи!

В темній хатинці — мовчанка.

Вічна.

Небо квітло червоним маком. В рожевій купелі вмивалися на ніч хатки; і ластівки, пустуючи, купалися в сонячних бризках; і вітряк полоскав свої крила в підсиненій висі; і степ, по-вечірньому спокійний, освіжався росою.

Все віщувало назавтра погожий день.

Чорні бурі пройшли. Їм вороття не буде.

Буде сонце, буде чиста блакить.

Примітки
1

Тобто над «Історією ВКП(б)» і німецькою мовою.

(обратно) 2

Німецьке прислів’я, яке любив повторювати В. І. Ленін: «Хто хоче знати ворога, мусить іти в його країну».

(обратно) 3

Так в Лідиному щоденнику названо діда Гарбу.

(обратно) 4

Бітт-Боєм (один з героїв О. Гріна) Ліда називає Володю Шумила.

(обратно) 5

Тобто в Краснопілках.

(обратно) 6

Михайла Зінька.

(обратно) 7

Тут натякається на випадок, що трапився в німецькому автогаражі.

(обратно) 8

Тобто друкарська машинка, яку хлопці витягли із німецького штабу.

(обратно) 9

Ауфвідерзеен (нім.) — до побачення.

(обратно) 10

Гутен таг (нім.) — добрий день.

(обратно) 11

Айн-цвай (нім.) — раз-два.

(обратно) 12

Зондеркомісар — представник німецької окупаційної влади.

(обратно) 13

Шнеллер (нім.) — швидше.

(обратно) 14

Куцман — від укр. куций і нім. ман — чоловік.

(обратно) 15

«Гот міт унс» (нім.) — «З нами бог».

(обратно) 16

«О, моя Ільза, о, мої діти» (нім.).

(обратно) 17

Зер гут (нім.) — дуже добре.

(обратно) 18