Постріл із глибин - Ерік Ларсон
У Квінстауні, Ірландія, місцевий американський консул відкрив газету та вперше дізнався про попередження німецького посольства, яке опублікували в американських газетах за день до того.
Консула звали Веслі Фрост, і він працював у Квінстауні другий рік. Це місто й досі мало велике значення, хоча найбільші лайнери «Кунард» і перестали тут зупинятися через те, що занадто часто «торкалися дна» у бухті. Фрост знав, що тоді «Лузитанія» якраз була в переході до Ліверпуля, але попередження недуже його схвилювало. «Натяк на “Лузитанію” був досить зрозумілим[362], — згадував він, — але в мене тоді навіть думки не виникло, що німці насправді можуть її атакувати. Відповідальність за такий учинок була б занадто скандальною, щоб розумні люди могли її на себе взяти».
Того самого дня, у неділю, набагато південніше, у Лондоні, посол США Волтер Пейдж, начальник Фроста, знайшов декілька вільних хвилин, щоб написати листа синові. Сина звали Артур, і він був редактором у нью-йоркській видавничій компанії, яку заснував посол зі своїм партнером Френком Даблдеєм у 1899 році.
Пейдж був з голови до ніг англофілом. У своїх офіційних повідомленнях він постійно виявляв свою прихильність до Британії та вражав президента Вільсона рішучою ненейтральністю. Насправді Вільсон на той момент уже втратив довіру до Пейджа, хоча сам посол ще про це не підозрював, незважаючи на численні натяки президента, який часто не відповідав на його комюніке[363]. Уже сама тільки присутність полковника Хауза в Лондоні в ролі особистого представника Вільсона була достатнім свідченням зменшення впливу Пейджа, але сам посол, здавалося, ніяк не усвідомлював, наскільки мало Вільсон приділяв ваги йому самому та інформації, яку він надавав.
Пейдж часто писав синові, і зараз, у своєму недільному листі, розповідав йому про свої занепокоєння щодо можливого втягнення Америки у війну. Пізніше цей лист виявиться моторошно пророчим.
«Цьому [втягненню] може передувати підрив лайнера з американцями на борту[364], — писав він. — Я вже майже очікую такого».
Він також додав: «Якщо підірвуть британський лайнер, повний американських пасажирів, що робитиме дядько Сем? Що буде?»
U-20.Небезпечна лінія
О 12:30 в неділю, раптом опинившись в оточенні патрульних кораблів та есмінців, Швіґер знову наказав негайно занурюватися[365]. Лінія кораблів попереду була схожа на протисубмаринний кордон, який верхнім своїм кінцем спирався на Фейр-Айл, а нижнім — на Норт-Роналдсей з Оркнейського архіпелагу. Швіґер запідозрив, що цей кордон постійно перебуває в цих водах, і, якщо так, писав він у своєму журналі, щоб попередити інших капітанів, «не рекомендується перетинати цю лінію вдень, особливо коли видимість хороша».
Наступні чотири години U-20 йшла в зануреному режимі. О 16:30 Швіґер дав команду спливати на глибину перископа й відразу ж помітив патрульний корабель з правого борту. Субмарина знов опустилась на крейсерську глибину.
Так довго перебувати під водою було дуже важко для команди. Атмосфера на борту ставала спекотною та задушливою. Але важко було не тільки людям, а й батареям. Навіть рухаючись зі швидкістю лише в 5 вузлів, субмарина класу U-20 могла пройти на одному заряді лише 80 морських миль.
Швіґер іще дві з половиною години залишався в підводному положенні. У журналі він записав, що коли U-20 пройшла 50 морських миль на електроенергії, батареї почали видавати потріскування.
О 19:00 Швіґер знов підняв перископ і з полегшенням побачив, що ніякої загрози не було. «Ми спливли, — писав він, — і попрямували у відкрите море, щоб утекти від патрульних кораблів, чий дим було видно позаду».
У доповненні він записав у журналі, що якби за цією лінією Фейр-Айл — Роналдсей були інші есмінці й субмарині довелося б провести в зануреному положенні довший час, то «ми б опинились у критичній ситуації, адже в нас майже закінчився заряд батарей». Води тут були занадто глибокі, щоб U-20 могла залягти на дно. Якби батареї сіли, то у Швіґера не було б іншого виходу, окрім як спливати та переходити на дизельні двигуни, поки електрична система перезаряджатиметься. Але есмінцю, чия швидкість удвічі більша за максимальну швидкість U-20, буде дуже легко наздогнати субмарину та обстріляти її.
Знов опинившись у безпеці відкритого моря та пройшовши повз північний край Шотландії, Швіґер задав курс повз західне узбережжя Західних островів (група островів, розташованих коло північно-західного берегу Шотландії). До призначеної йому зони патрулювання біля узбережжя Ліверпуля було ще три дні ходу.
Море стало трохи спокійнішим — хвилі зменшилися до трьох футів. Субмарина залишалася на поверхні. О 21:30 він поставив підпис у журналі, закриваючи третій день патрулювання.
Вони були в морі вже три дні, але ще нічого так і не потопили, навіть
