Сибіріада польська - Збігнєв Доміно
Сташек вирвав аркуш, зошит і олівець сховав під нари і спішно побіг на свою сосну виглядати пані Садковську. На цей раз мав щастя. Пані Садковська вийшла з лікарні, без слова взяла аркуш, сховала до кишені фартуха і тільки погрозила йому пальцем.
Ввечері як завжди сьорбали з батьком суп. Тадек вилизував мисочку. Батько погладив його по білій чуприні, глянув на Сташека і усміхнувся.
— Ну, Стасю, завтра рано візьмеш Тадзя і підете в лікарню відвідати мамусю. Пані Садковська знає, то вас до мами заведе.
— Добре, татусю!
— «Добре, добре!» Але з тебе, сину, то також кращий фрукт, щоб мені нічого про лист до мами не сказати.
— Бо я, бо я думав, татусю...
Сташек мабуть цілу ніч не спав. Підстерігав, щоб відразу встати, як тільки батько піде на роботу. З-під одіяла бачив, як батько приготував у горнятку відвар з малинових стебел і навіть кинув туди шматочок цукру. Звідки його мав, мабуть, у когось спеціально для мамусі позичив?
Йшли до лікарні повільненько, бо Сташек стежив, щоб йому з горнятка малинівка не вихлюпувалась. Тадек дріботів, одягнений у синій плащик з позолоченими гудзиками, вишарований, аж йому вуха від того миття почервоніли. Сташек одяг з цього приводу коричневий костюмчик, який мама купила йому в Товстому на початок нового шкільного року. Прийшли завчасно, бо пані Садковської не було видно. Стояли біля дверей. Сташек охороняв горщичок полою піджака, щоб малинівка не охолола. Чекали. Нарешті пані Садковська вийшла.
— Мабуть, цілу ніч не спали? Ну, добре, пішли, проведу вас до вашої мами. Але тільки на хвилиночку! І жодного мені там плачу!
— Добре, прошу пані.
— Що там у тебе в тому горщичку?
— Малинового чаю татусь зробив. Солодкий!
— Ого, ого, солодкий, кажеш? Ну гаразд, пішли.
У лікарняному бараку була напівтемрява, пекла очі карболка, важке повітря смерділо гнилизною і людськими відходами. Вздовж стін тісно, одні біля одних стояли одномісні дерев’яні нари. Усі забиті хворими. Сташек видивлявся маму. Нетерпляче ковзав поглядом по нарах. Спіткнувся при цьому, з горщичка трохи вилилося.
В кінці другого залу пані Садковська зупинилася біля нар, на яких сиділа мама і простягувала до них руки. Сташек штовхнув до неї Тадека, ковтнув слину і всією силою хлоп’ячої волі стримав сльози під повіками.
Тадек був малий, нари зависокі, мама заслабка, щоб до нього нахилитися, отже тільки гладила його по волоссю, торкалася до щок. Чорно-сріблисте мамине волосся ще більш виділяло крейдову білизну її обличчя, втягнуті до кісток щоки, загострений ніс, підведені, глибоко впалі очі і потріскані, спалені гарячкою губи. Її худе, мов скелет, тіло було одягнене у сіро-білу, ряднинну сорочку.
— Стасю, синку!
Голос у неї був тихий. Її величезні, так характерно виразні мигдальні очі дивилися з любов’ю на сина. Відчував на скронях дотик материнських, тремтячих долонь. Держав горщичок, було йому незручно і замість у руку поцілував маму в рукав лікарняної сорочки.
— Мамусю, татусь малинового чаю тобі зробив. Солодкий!
— Дякую, дякую. Навіщо цей клопіт. Ну і як ви там без мене, золотка мої?
Пані Садковська поправила набиту травою подушку, допомогла мамі піднятися дещо вище.
— Нехай пані нап’ється, пані Тосю, — пані Садковська подала хворій горнятко. Сташек дивився, як мати держала це горнятко обома руками, як її худі білошкірі долоні, з виразними лініями блакитних жилок, тряслися й безпорадно тремтіли. Дивився, як мати незграбно дотикає посуд до потрісканих фіолетових губ, голосно сьорбає і як її зуби клацають по обитій емалі.
Який це був радісний день! Сташека немов хтось на сто коней посадив. Після виходу з лікарні щосили помчали у барак, щоб своєю радістю поділитися з сусідами, що мама у доброму стані і що тільки дивись, як повернеться з лікарні.
— Дай, Боже, дай Боже! — кивала з цього приводу головою бабуня Шайніна.
Увечері батько заніс мамі гребінь, заколки для волосся, полуботинки і сукню. Цю сукню, яку мама найбільше любила, матеріал купила у Тичині, шила в Калиновій у Гізелі, і яку вперше одягла на Зелені свята до борковського монастиря на відпуст. Сукня була із золотисто-коричневого шовку, розмальована фіолетово-бордовими маками. Мама любила такі контрастні яскраві циганські кольори. Сташек також любив, коли мама в цій сукні ходила. Усі тоді за нею оглядалися; а калинівські баби заздрісно шепотіли: «Дивіться, яку то знов Тося гарну сукню собі справила». Батькові також, мабуть, подобалася, бо коли, вже тут у Калючому, вибирав одяг на обмін у бурятів і мати хотіла віддати свою сукню, тато відклав її назад.
