Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Світло Парижа - Елеонор Браун

Світло Парижа - Елеонор Браун

Читаємо онлайн Світло Парижа - Елеонор Браун

— Отже, Париж зробив із тебе модницю?

— О! — засміялася вона. Уявила себе модницею, що гріється на сонці у дворі з дівчатами в клубі, в одній з тоненьких коротеньких сукенок, з цигаркою в одній руці та пляшкою джину в іншій. — Ні, не модницю. Просто більше не хочу довге волосся. — Це прозвучало як досить гарне пояснення.

— Тобі личить, — сказав він.

Вона трохи зашарілася від компліменту. — Дякую. — Вони перейшли вулицю до Le Dome, Себастьєн тримав її пальці у своїй твердій руці, і пірнули під навіс, де влаштовувались його друзі, підсували стільці, зсували столи, збираючи в групу знайомих, знімали піджаки й капелюхи, хтось приносив попільнички, ставив склянки. Коли підійшли Марджі із Себастьєном, офіціант приніс пляшки з вином. Двоє юнаків узяли їх у нього й почали розливати. Себастьєн сунув склянку в руку Марджі, коли вони сіли.

— Це Маргеріт. — Він представив її тим, хто звернув увагу, і назвав тих, хто вже був зайнятий розмовою. Вона слухала їхні маленькі біографії, що він розповідав їй, хвилювалася й заздрила тим жінкам, дивуючись, як вони могли стільки зробити. Здавалося, вони досягай уже всього, одні виставлялися в галереях чи на відомих показах, інші навчалися у знаменитих майстрів; і всі вони робили щось хвилююче, сміливе, нове, займали місце в житті, не чекаючи запрошень.

За столом сиділи цікаві люди: американці, французи, англієць і дві росіянки. Суміш мов була смішною, спільними мовами були французька й англійська, але лунало ще десяток інших мов і говірок, росіянки говорили по-різному, на додаток жінка й чоловік вели жваву бесіду мовою, що нагадувала іспанську. Перед нею пропливала суміш імен, облич, що здавалися їй славетними, та вона ще не могла їх розрізнити. Один із чоловіків був таким білявим, що його шкіра нагадувала пергамент, очі були сині, наче без зіниць. Вилиці однієї з росіянок були гострі, як ножі, обличчя вона мала чарівне, а руки такі тонкі, що, здавалось, Марджі могла б обхопити їх двома пальцями.

— Себастьєне, Себастьєне! — Чоловік на ім'я Рене, що сидів за столом навпроти, показав на нього пальцем, вони втрьох про щось розмовляли зі схиленими над зошитами головами. — Écoutez![66] — проголосив: — Si vous aimez l'amour, vous aimerez le Surréalisme! — Він проголосив ці слова як девіз, потім упав на стілець і влив у себе великий ковток вина, наче ця дія зовсім його вичерпала.

— Bon, bon![67] — відповів Себастьєн, а потім мовив до Марджі англійською: — Зрозуміла?

— Коли ти любиш кохання, покохаєш сюрреалізм? — спитала Марджі. Вона читала статті про ці мистецькі напрямки в Парижі, не зовсім їх розуміючи. Там описувалися нез'ясовні для неї речі: Марджі не розділяла хвилювань сюрреалістів щодо їхнього мистецтва, не розуміла їхньої нагальної потреби пояснити суть речей, узявши все з їхньої суті. Вона читала п'єсу, написану сюрреалістом, і геть її не зрозуміла; та здалася їй зв'язаними докупи словами. Вона любила оповідання про людей, що знайшли кохання, про яке сама мріяла, про людей, що були зламані і віднайшли спосіб це подолати, а тепер вона прочитала це й відчула нездоланне бажання лягти й заснути.

— Oui, — відповів Себастьєн, і був настільки задоволений її перекладом, що Марджі зніяковіла й заприсяглася більше працювати над своєю французькою. Під час ланчу вона читатиме газету «Le temps», покладе словник обік себе і збере слова в кав'ярні по краплі. — Відкривається центр сюрреалістів, і Рене створює листівки, які поширюватимуть у всьому Парижі, запрошуватимуть людей приходити в центр і розділяти їхні ідеї.

— Ми віримо, — сказав Рене, знов нахилившись уперед і погладжуючи вуса великим пальцем. Він говорив французькою, і Марджі спочатку напружилась, але він вимовляв слова повільно, даючи їй час зрозуміти, — що мрії — єдине місце, де розум є чесним із самим собою. У мріях — наші невисловлені бажання, наша колективна мудрість.

— Розумію, — промовила Марджі до Рене, кремезного чоловіка з м'якими щоками хлопчика, і уявила, як той сидить за письмовим столом перед гросбухом, а довкола нього сидять люди й оповідають йому свої мрії… «А там був гігантський кажан з обличчям мого чоловіка, але то було не обличчя мого чоловіка, та я знаю, що це був він, розумієте?..» Однак вона не розуміла, чому це має бути корисним. Вона ледь могла зрозуміти свої власні мрії і не мала уявлення, чому вони можуть бути цікавими комусь іншому.

— Écoutez, écoutez! — сказав чоловік, що сидів обік Рене, випроставшись, наче раніше лише спостерігав, а ось тепер вирішив утрутитися в бесіду. Марджі згадала, що Себастьєн нібито називав його Жоржем. Волосся спадало йому на обличчя, як Себастьєнові, але в даному разі це була лише недбала зачіска, а не витончене стилістичне рішення, в оці він носив монокль, чим нагадував дядечків Марджі з їхніми несхвальними мінами. Вона підозрювала, що монокля він зовсім не потребував, йому лише здавалося, що так він здаватиметься крутішим, хоча насправді лише короткозорим. — Le Surrealisme, c'est l'écriture niée, — проголосив він, тримаючи руки попереду, наче кладучи кожне слово на своє місце.

— Аххх! — видихнули його співрозмовники і почали йому аплодувати. Себастьєн кивнув, відхилився назад і підняв келих вина. Що б він не робив, це було чудово, тонкі пальці, гарні руки рухалися, наче в танці.

— C'est vrai, c'est vrai! — Рене печально промовив — це правда, це правда — так, ніби його друг просто зараз проголосив мудрість віків.

Відгуки про книгу Світло Парижа - Елеонор Браун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: