Природа всіх речей - Елізабет Гілберт
Після низки таких прикрих трафунків містер і місіс Гокс узагалі перестали приходити на вечерю. Алма бачилася з ними тільки в них удома, коли навідувалася на Арк-стріт, щоб обговорити з Джорджем деталі майбутньої публікації.
Заміжжя, як виявилось, не пасувало місіс Ретті Снов-Гокс. Вона явно не була створена для нього. Та й сама зрілість їй не личила. У світі дорослих існувало надто багато обмежень, від неї сподівалися надто великої серйозності. Ретта більше не була тим дурненьким дівчиськом, яке легковажно роз’їжджало по місту в своєму маленькому двоколісному екіпажі. Тепер вона була дружина й помічниця одного з найповажніших видавців Філадельфії й мала поводитися відповідно до свого нового статусу.
Ретті більше не годилося самій ходити до театру. По правді, їй і раніше не годилося, але ж цього ніхто не забороняв. Тепер же Джордж був проти. Йому не подобався театр. Крім того, Джордж змушував дружину ходити до церкви — і то кілька разів на тиждень — де Ретта так нудилась, що, як мала дитина, не могла встояти на місці. Після весілля їй уже не пасувало яскраво одягатися й співати, коли охота, пісеньки. Точніше, вона могла співати й деколи співала, однак це виглядало непристойно й тільки дратувало її чоловіка.
Що ж до материнства, то Ретта й цього обов’язку не могла сповнити. Невдовзі після шлюбу в домі Гоксів оголосили про вагітність, але та передчасно скінчилася. Наступного року стався ще один викидень, а за рік — іще один. Втративши п’яту дитину, охоплена глибоким розпачем Ретта перестала виходити зі своєї спальні. Її плач, казали, було чути сусідам на другому кінці вулиці. Бідолашний Джордж Гокс гадки не мав, що робити зі своєю згорьованою дружиною і кілька днів поспіль не міг працювати через її божевілля. Зрештою, він послав записку до Білого Акру, благаючи Алму прийти на Арк-стріт і посидіти біля своєї давньої безутішної приятельки.
Проте коли Алма прийшла, Ретта вже спала з великим пальцем у роті, а її прекрасне волосся розсипалося по подушці, схоже на голі чорні галузки на тлі бляклого зимового неба. Джордж пояснив, що аптекар прислав їм трохи настоянки опію, і та, вочевидь, допомогла.
— Тільки прошу тебе, Джордже, не захоплюйся цим, — застерегла його Алма. — Ретта вельми чутлива, і коли дати їй забагато опію, він їй зашкодить. Так, часами вона поводиться безглуздо, а деколи просто жахливо. Але, наскільки я знаю Ретту, для щастя їй потрібні тільки терпіння і любов. Може, варто трохи почекати…
— Вибач, що потурбував тебе, — сказав Джордж.
— Усе гаразд, — відповіла Алма. — Я завжди готова тобі допомогти — і Ретті теж.
Алма хотіла ще щось сказати — але що? Вона й так боялася, що висловилася надто вільно і, може, навіть натякнула, що з нього поганий чоловік. Сердешний Джордж. Він так втомився.
— Я твій друг, Джордже, — сказала вона, торкнувшись його плеча. — Можеш розраховувати на мене. І кликати в будь-який час.
Що ж, він її послухав. 1826 року, коли Ретта обрізала собі волосся, Джордж покликав Алму. Покликав у 1835-му, коли Ретта зникла на три дні, аж поки її не знайшли в Фіштауні, де вона покотом спала серед безпритульних дітлахів. Послав за нею 1842 року, коли Ретта напала на служницю, тримаючи в руках швейні ножиці, бо то, мовляв, не жінка, а привид. Служниця обійшлася кількома подряпинами, але більше ніхто не хотів носити Ретті сніданок. Знову звернувся за поміччю у 1846-му, коли Ретта почала писати довгі, незрозумілі листи, де сліз на папері було більше, ніж чорнила.
Джордж не знав, що робити з її вибриками і капризами. Вони не давали йому ні думати, ні працювати. А на той час він видавав понад п’ятдесят книжок на рік, а також низку наукових журналів і «Екзотичну флору в іноктаво» — нове, дороге видання, яке розповсюджувалося тільки за передплатою (виходило чотири рази на рік, проілюстроване величезними, розфарбованими вручну літографіями щонайвищої якості). Всі ці проекти потребували його цілковитої уваги. Він не мав часу на жінчині коники.
Алма теж не мала них часу, але все одно приходила. Часами, коли справи ставали геть кепські, вона навіть залишалася з Реттою на ніч і спала в подружньому ліжку Гоксів, обійнявши свою тремтячу приятельку, тоді як Джордж ночував на тапчані в друкарні. Хоч Алмі здалося, що він там проводить кожну ніч.
— Якщо я стану самим дияволом, — запитала Ретта Алму якось посеред ночі, — ти все одно мене любитимеш і будеш до мене добра?
— Я завжди тебе любитиму, — запевнила Алма єдину подругу в своєму житті. — І ти ніколи не станеш дияволом, Ретто. Тобі просто треба відпочити й перестати завдавати клопоту собі та іншим…
На ранок після таких нічних розмов вони всі втрьох снідали в великій їдальні. Розмова ніколи не йшла. Джордж і в найкращі дні був небалакучий, а Ретта сиділа то перезбуджена, то заціпеніла — залежно від того, скільки опію їй дали напередодні. Розум її майже завжди був затуманений. Інколи Ретта жувала якийсь шматок ганчірки, й ніхто не міг його від неї відібрати. Алма гарячково шукала тему для розмови, що підійшла б їм трьом, але ніяк не знаходила. Такої теми ніколи не існувало. З Реттою вона могла теревенити про якісь дурниці, з Джорджем розмовляти про ботаніку, а про що говорити з ними обома — вона ніколи не знала.
У квітні 1848-го Джордж Гокс знову послав за Алмою. Та саме працювала за столом, завзято намагаючись розкусити таємницю погано збереженого Dicranum consorbrinum, що його недавно надіслав їй колекціонер-любитель із Міннесоти, — аж раптом верхи примчав худорлявий хлопчак із нагальним посланням: міс Віттекер просять негайно прийти в будинок Гоксів на Арк-стріт. Стався нещасний випадок.
— Що трапилося? — запитала Алма, стривожено відірвавшись від роботи.
— Пожежа! — відповів хлопець, ледве стримуючи радість.
Хлопчиська обожнюють пожежі.
— О Боже! Хтось постраждав?
— Ні, мем, — явно розчаровано відповів хлопчак.
Як виявилося, Ретта влаштувала в своїй спальні пожежу. Чомусь вирішила спалити постіль і фіранки. На щастя, погода була вогка, і тканина не загорілась, а тільки почала тліти. Диму було більше,
