Посмертні записки Піквікського клубу - Чарльз Діккенс
Закінчивши свою промову, містер Веллер правим ліктем почистив свій капелюх і доброзичливо кивнув головою до Джінкса, що слухав його з невимовним здивуванням.
— Що це за один, Грамер? — спитав суддя.
— Одчайдушний шибайголова, ваша честь, — відповів Грамер. — Він намагався звільнити заарештованих, образив урядовців, і ми мусили заарештувати і його.
— І правильно зробили, — схвалив суддя. — Видно, що він — справжній бандит.
— Це — мій слуга, сер, — розсердився містер Піквік.
— А, так він — слуга! — сказав містер Напкінс. — Це, значить, змова проти закону з наміром знищити його виконавців. Занотуйте це, містер Джінкс.
Містер Джінкс занотував.
— Як зовуть вас, хлопче? — загримів містер Напкінс.
— Веллер.
— Чудове ім’я для Ньюгетського календаря[27], — зауважив суддя.
То був жарт, і тому Джінкс, Грамер, Даблі, всі вартові й Мазл вибухнули сміхом і сміялися щонайменше п’ять хвилин.
— Запишіть його прізвище, містер Джінкс, — наказав суддя.
— Поставте тільки два „л“, не забудьте, приятелю, — попросив Сем.
Один безталанний вартовий засміявся знову і дістав від судді попередження, що його буде звільнено. В подібних випадках сміятись невчасно — річ небезпечна.
— Де ви живете? — спитав суддя.
— Де випаде.
— Запишіть і це, містер Джінкс, — наказав суддя, що починав уже розпалюватись гнівом.
— І підкресліть, — порадив Сем.
— Це — волоцюга, містер Джінкс, — зрезюмував суддя. — Він — волоцюга, за його власними свідченнями. Правда, містер Джінкс?
— Цілком справедливо, сер.
— То я його й заарештую, як волоцюгу, — поклав суддя.
— От місто безстороннього правосуддя, — сказав Сем. — Тільки за таку провину можна було б заарештувати й самого суддю.
Цей дотеп викликав сміх у другого вартового, що зараз же став неприродно серйозний і тим зрадив себе.
— Грамер, — суддя аж почервонів спересердя, — як можете ви призначати на констебля таку негодящу, таку нікчемну людину? Як насмілились ви призначити його?
— Я дуже шкодую, ваша честь, — пробелькотів Грамер.
— Шкодуєте! — не задовольнився суддя. — Шкодуватимете ще більше, що недбайливо ставитесь до своїх службових обов’язків. Я вас навчу. Відберіть у нього зараз же жезл. Він — п’яний. Ви — п’яний, констебль.
— Ні, я не п’яний, ваша честь, — сказав той.
— Ви — п’яні. Як смієте ви казати, що ви не п’яні, коли по-моєму ви — п’яні. Од нього тхне спиртом, Грамер.
— Страшенно, ваша честь, — відповів Грамер, якому завжди й скрізь вчувався запах рому.
— Я так і знав, — зрадів містер Напкінс. — Я бачив, що він п’яний, як тільки він увійшов у кімнату. У нього збуджені очі. Ви помітили, які були в нього збуджені очі, містер Джінкс?
— Звичайно, сер.
— Я й краплі спирту не випив сьогодні,— заперечував констебль, що й дійсно був тверезісінький.
— Як наважаєтесь ви брехати переді мною ! — обурився суддя. — Він же п’яний, містер Джінкс?
— Безперечно, сер, — ствердив Джінкс.
— Містер Джінкс, — сказав суддя, — я звелю заарештувати його за образу начальства. Напишіть наказ, містер Джінкс.
І констебля безумовно заарештували б, якби Джінкс (порадник судді, бо він три роки служив у конторі одного провінціального аторнея) не сказав пошепки, що цього не слід робити. Тоді суддя виголосив промову, де зазначив, що з огляду на родинний стан констебля він не заарештує його, а лише висловлює догану і звільняє з служби. Великодушність містера Напкінса викликала захоплення в Грамера, Даблі, Мазла й решти констеблів.
— Тепер, містер Джінкс, — сказав суддя, — візьміть присягу з Грамера.
Грамер почав був давати свідчення, але що він занадто вдавався в деталі, а сніданок у судді був майже готовий, то містер Напкінс спростив справу, поставивши Грамерові кілька направних запитань Грамер відповів на них як міг позитивніше, і вся справа була полагоджена швидко і так, як треба. Було доведено, що містер Веллер кинув на землю три чоловіки, містера Вінкла обвинувачено в загрозах на адресу влади, а містера Снодграса — в двох стусанах. Встановивши це, суддя й містер Джінкс почали стиха радитись.
Нарада тривала коло десяти хвилин, після чого містер Джінкс сів у своєму кінці стола, а суддя, загодя відкашлявшись, одкинувся на спинку крісла і саме збирався виголосити вирок, коли слово взяв містер Піквік.
— Прошу вибачити, що перебиваю вас, — так сказав містер Піквік, — але, перш ніж ви почнете говорити або діяти на підставі враження, що склалось у вас після свідчень, я мушу використати своє право бути вислуханим, як особа зацікавлена.
— Припніть ваш язик, сер, — рішуче промовив суддя.
— Я маю коритися вам, сер… — почав був містер Піквік.
— Припніть ваш язик, сер, — повторив суддя, — або я скажу вартовим, щоб вас вивели.
Би можете наказувати вартовим усе, що вам забажається, сер, — сказав містер Піквік, — і я не маю жодного сумніву, що, як і всі попередні, ваші накази буде виконано, але я дозволяю собі вимагати своїх прав і хочу, щоб мені дали слово перед тим, як виведуть силоміць.
— Піквік і принципи! — дуже чутно вигукнув містер Веллер.
— Спокійно, Сем! — звелів містер Піквік.
— Німий як барабан з діркою, сер, — відповів Сем.
Містер Напкінс глянув на містера Піквіка з виразом величезного здивування, викликаного такою нечуваною зухвалістю, і, очевидно, готувався дати йому грізну відповідь, коли містер Джінкс смикнув його за рукав і прошепотів щось. Суддя відповів якоюсь напівзрозумілою фразою, і шептання поновилося. Містер Джінкс, очевидно, умовляв його.
Нарешті містер Напкінс, не ховаючи свого незадоволення, обернувся до містера Піквіка і не дуже люб’язно буркнув:
— Що ви хотіли сказати?
— Поперше, — промовив містер Піквік, кинувши крізь окуляри такий погляд, що навіть містер Напкінс здригнувся, — Поперше, я хочу знати, чому мене й моїх друзів приведено сюди?
— Можна сказати? — шепнув суддя Джінксові.
— Я думаю, краще сказати, сер, — пошепки теж відповів той.
— Мене повідомлено, — почав суддя, — що ви збиралися битись на дуелі, а той другий — Тапмен — ваш секундант і співучасник. На підставі цього… так, Джінкс?
— Цілком правильно, сер.
— На підставі цього я й прикликав вас обох сюди, щоб… так, здається, Джінкс?
— Цілком правильно, сер.
— Щоб, щоб… що, Джінкс?
— Щоб він поставив поручителів, сер.
— Так. На підставі цього я й прикликав вас обох, щоб повідомити вас, що вам належить… оце саме, що я хотів сказати, коли мене перебив Джінкс:..ага — поставити
