Весілля в монастирі - Оксана Дмитрівна Іваненко

— А Голубцов? — знову досить настирливо спитала вона. — Ти просто хочеш вийти за нього заміж?

— Та я ж кажу, він зовсім інша людина, і ти дивно ставиш питання, Літушо. Звичайно, хочу вийти заміж, не хочу бути самотньою, не хочу заводити полюбовників, хочу, щоб усе було як годиться, як у мене завжди було, порядна сім’я. Голубцов підходящий, і я відчуваю, що він також вважає, що я «підходяща» бути генеральшею! — засміялася вона. — Ну що ж, що правда, то правда — він зовсім байдужий до театру, мистецтва. Митюня мій теж не дуже розбирався в цьому, тільки мені вдало підтакував, та коли Голубцов починає сперечатися про все, навіть про політику з Вишняковим або з моїми знайомими членами думи, мені хочеться, щоб він швидше замовкнув. А втім, усі кажуть, навіть Вишняков, хоч і не любить його, — ну, він просто ревнує, — вуркотіла вона грайливо, — всі кажуть, що він хоробрий і чесний служака, значить, порядна людина, і все-таки генерал — це неабищо, це чоловік солідного, поважного становища. Я ж не можу втретє виходити наосліп, за будь-кого, я звикла теж до певного становища. Ну, Митюня був молодший за мене, ще не в високих чинах, але ж гвардійський офіцер і багатій. Не подумай, ти знаєш, я не ласа на багатство, з Мишунею ми зовсім не шикували, і тепер мені з дівчатками вистачило б і Мишуниного пенсіону, але в принципі це ж звучить — «ліси у Вологодській губернії». Я й зараз з Ведмедикової спадщини ні на себе, ні на дівчаток не витрачаюсь — у мене все тютілька в тютільку. Тобі добре, Літушо, ти заміжня, у тебе Альоша такий солідний, я з ним завжди люблю поговорити, усі його поважають, і зовні він такий імпозантний, завжди спокійний, навіть те, що не дуже високого зросту, якось не псує. У нього обличчя розумної людини. Він до всіх своїх і твоїх родичів уважний, у вас міцна сім’я. Ти не уявляєш, як це в моєму віці опинитися без чоловіка, і поки я ще не стара, я мушу влаштувати своє життя.

— Не сміши, Варюшо, тобі ще далеко до старої, і ти ж у нас перша красуня, це вже всіма стверджено!

— Правда? Ще. нічого? — спитала серйозно Варюша. — Дивись, зморщок майже нема. Я, звичайно, стежу за собою. Талія, слава богу, як у дівчинки, добре, що й ти зберегла таку, і поглянь — шевелюра така ж, як у тебе, а ти на десять років молодша, — вела вона, кокетуючи, звичними рухами підбиваючи спереду справді красиве волосся, укладене в модну зачіску, куди мудрованішу, ніж у Літи, але жест був однаковий — «сімейний», як сміявся Ілько. — Ти, Літушечко, теж у нас душенька. Твоя зовнішність усіх чарує, тільки ти серед моїх знайомих більше мовчиш.

— Мені нема про що з ними говорити, — щиро призналася Літа, — а коли вже засперечаються старші, я взагалі не можу дібрати, чого хто хоче, якій партії чи кому співчуває — праве крило, ліве крило, кадети, трудовики. Я й удома не доберу. Ти ж знаєш, Альошині племінники Саша і Паша, ті, що завжди сидять у в’язниці або їх засилають кудись, — есдек і есер, вони й між собою завжди сперечаються. Невже ти в усьому розбираєшся?

— Це їхня чоловіча справа, — впевнено сказала Варюша, — але ти бачиш, у мене за столом завжди цікаво, жваво.

— Просто Государственна дума в мініатюрі, — засміялася Літа, — і, як і там, без усяких наслідків.

— О, ти мовчиш, а на вус мотаєш! — насварила Варюша сестру пальчиком. — Але жарти жартами, а мені треба обміркувати, як завтра прийняти! Саватєєв любить борщ, це я завжди, коли він приїздить, варю сама. Звечора зроблю фаршировані яйця. Мишуня казав, що тільки у мене з моєю терплячістю і старанністю це виходить чудом мистецтва. Для милого нашого Вишнякова я зроблю рибу у білому вині.

— А для Голубцова? — єхидно спитала Літа. — Чи голубці по-нашому, чи невинних голуб’яток під соусом?

— О! — зовсім не ображаючись, засміялася Варюша. — Коли хочу йому догодити, треба засмажити величезний шмат буженини і нарізати такими порціями для кожного, що з однієї п’ятеро ситі будуть, і він собі уминатиме, запиваючи моєю наливкою, і не втручатиметься в дискусії Вишнякова з Каратаєвим і Саватєєвим. А для молоді, як хто трапиться, я спеціально не запрошую, тій байдуже що, аби всього було доволі, і особливо коньячку. До кави спечу мої тістечка.

— Може, тобі допомогти в чомусь?

— Що ти, я все сама звечора приготую, щоб завтра не виглядати втомленою. Ти посидь краще з Вишняковим. Я помітила, з ним ти сама собою і він при тобі, як і з дівчатками, почувається зовсім вільно. Хай вам поспіває Варенька. Мабуть, прийде його поручик, з ним приїхав, ми й кажемо «його». Дуже славний хлопець, може, це її доля буде.

— Ти зарані все передбачаєш...

— Треба було б, але війна меле, і ніяких планів будувати не варто. А завтра ти вільна, Літушечко? Я хочу, щоб ти обов’язково була на Обіді.

— Я тільки зранку хотіла піти в крамниці, в Гостиний двір, треба щось дітям купити. Я ж позавтра вже їду. А увечері, дівчатка казали, дістануть квитки в театр.

— От і гаразд. Після обіду ти з дівчатками підеш в театр, і вишняковського поручика заберете, а потім всі вернетеся на чай.

Того вечора Варюша