Львів. Кава. Любов - Галина Костянтинівна Вдовіченко
– То був недостойний тебе букет. Я подарую тобі кращі квіти.
Ірена аж обімліла, мало не впавши йому на руки. Він її підтримав за лікоть і запитав:
– Може, ми вже підемо?
Та вона різко відмовилася, відійнявши руку і продемонструвавши впертість насолоджуватися віртуозним виконанням до кінця.
Теплий весняний вечір зустрів дощем. Невеличким, приємним. І поляк, як обіцяв, потягнув Ірину на Галицький базар, що поруч, де повно квітів на будь-який смак. Та жінці цього вже і не треба було…
Вони повернулися додому, точніше добігли, бо дощ уже періщив, як у тропічному лісі, близько десятої – холодні, мокрі і звабливі. Щойно проскреготів останнім прокрученням замок, який замкнула Ірина, Марек припав до її вуст п’янким французьким поцілунком. Ірина аж застогнала від шалу пристрасті і такого швидкого розвитку подій. Оберемок помаранчевих троянд у її руках розсипався по підлозі. Ох, як їй цього бракувало, як вона скучила за хвилюючими митями кохання… Її тіло пробрав мороз. Чи це Зборовський такий, чи це вона так промерзла, що тремтить, як осока на вітрі…
– Мареку, Мареку. Я змерзла! – прошепотіла вона.
– Йдемо у душ, у теплий душ. Я тебе зігрію, – з розумінням і заінтриговано сказав він, на ходу знімаючи краватку і розстібаючи блискавку на її платті. «О! Комплектна білизна з червоної корунки…» Ірена явно готувалася до зустрічі з ним.
Тепла вода облизувала їхні вже розгарячені тіла, які, захопившись поривом взаємного кохання, розчинялися, в унісон співаючи мелодію любові.
Він був неймовірно вражений її поведінкою. Така скромна і неприступна у буденному житті панянка виявилася абсолютно піддатливою й покірною. Вона звивалася, наче грайлива кішка, і на мить швидше вгадувала усі його бажання. Таке траплялося у його житті тільки з дуже вправними і давніми жрицями любові. Але таких Марек завбачливо обирав серед одружених, аби не ставити під загрозу своє холостяцьке життя. Ізабелла залишиться для нього єдиним ідеальним втіленням жінки. Так спокійніше, твердо постановив для себе він. Марек сконцентрувався на власних відчуттях і повністю розслабився.
Ірена відчула у ньому те чоловіче начало, якого їй так бракувало. Її тіло давно спрагло музики кохання і звучало гармонійно, розливаючись гарячою пристрастю й іскрами, які запалював Марек своїми дотиками у найбільш потаємних місцях. Він вміло, але водночас ніби граючись доводив її до божевілля, до пристрасних виплесків її задоволення і вдячності у відповідь…
А за вікном гриміла перша гроза… Львів’яни свято вірять, що, втрапивши під неї, цього ж року зустрінеш справжнє палке кохання.
Марек та Ірена знайшли одне в одному те, чого їм так бракувало. Та Ірина гостро відчувала якусь недосказаність у ставленні Марека до себе, а той повсякчас сумнівався, як правильно вчинити з нею, бо зайшов уже занадто далеко. А до кінця терміну залишалося кілька днів. І от…
Одного ранку, після ненаситної і спраглої ночі кохання, кубіта прокинулася першою. Накинула легкий халат і пішла на кухню варити каву. Взяла джезву, всипала туди три мірні ложки привезеної Мареком чистої колумбійської арабіки, паличку кориці, гвоздичку та духмяний перчик і поставила на повільний вогонь. На підвіконнику сиділи голуб і голубка та ніжно воркотіли одне з одним, цілуючись. Ірина замилувалася і, підійшовши ближче, необережно зачепила стілець, на якому лежала Маркова шкіряна течка з документами. Несподівано для себе відкрила її, і перше, що потрапило на очі, вразило до глибини душі. Вразило так, що краще б вона цього не знала і не бачила! Бо це зруйнувало усі її леліяні віднедавна мрії і плани.
Це був тестамент пані Ядвіги Зборовської, у якому вона заповідала половину свого будинку і саду по вулиці Поліграфічній у місті Львові, половину валютного рахунку з п’ятьма нулями в одному з польських банків та усі свої ювелірні прикраси пані Ірині Давидович. Себто їй… Це означало, що вона… що він…
– У тебе кава збігла, кохана, – на кухню увійшов іще сонний Марек і отетерів від побаченого.
Ірена перечитувала папери. Він прокашлявся.
– Отже, тепер ти все знаєш! Ти – багата спадкоємиця, – сказав він, усміхаючись.
– А чому ти не сказав мені про це одразу? Ти хотів мене одурити? Залишити ні з чим? Навіщо ти так зробив? Для цього ти мене звабив – аби приспати мою пильність? Аби викинути мене на вулицю, посміявшись і поглумившись з мене? – ридаючи, кричала вона. – Чому ти мовчиш? Чому ти не виправдовуєшся? А я тобі повірила… Повірила у щирість твоїх слів, емоцій, почуттів. Ти повернув мені віру в кохання, у справжність стосунків, а насправді… Я ненавиджу тебе!
Він міг би сказати, що й справді мав план відкупитися від неї якоюсь однокімнатною квартиркою у спальному районі міста. Що він уже не у тому віці, коли живуть почуттями. Та за ці два тижні змінив своє рішення – саме завдяки тому, що пізнав її й несподівано закохався. Але знав, що зараз, у такому стані, вона його не почує.
Ірена вдяглася і вибігла з дому. Ввечері вона не повернеться. Він усю ніч чекатиме її, сидячи на порозі будинку. А над ранок надішле повідомлення, що нотаріус чекає на них об одинадцятій…
– Пан Зборовський уже поїхав. Він відмовився від своєї частини будинку з усім умеблюванням на вашу користь.
– На мою?! – здивувалася Ірина, яка приїхала вчасно, разом зі своєю Славкою.
– Ну-у, я тобі казала, що він нормальний фацет! – вигукнула захоплено та.
– Ти підозрювала його перша! І була права. Спершу…
– Півмільйона доларів після сплати усіх податків також будуть ваші, пані Зборовська. Ну і, звичайно, усі ювелірні вироби на суму… у майже п’ятдесят тисяч доларів, такий висновок зробив ювелір, – теж ваші. Прошу перевірити за списком.
Та Ірена зовсім не відчувала сатисфакції. Навпаки, її мордувало гостре відчуття самотності.
– А де сам Марек? – навіть не глянувши на документи, що підсовував їй угодливий нотаріус, запитала вона.
– Не знаю, пані Давидович. Поїхав уже, певно, поспішав дуже. Викликав мене о восьмій ранку. Казав, що кличуть термінові справи вдома.
– У Любліні?
– Пан Зборовський зареєстрований у Кракові.
Ірена раптом зауважила синє-синє небо над високими мурами модернізованої готики та ренесансу кам’яниць на Саксаганського. Польський зодчий, польська вуличка, коханий псевдоошуст-поляк… і в її уяві зазвучав полонез Огінського.
– Ви можете дати мені його адресу?! – несподівано попросила вона.
Примечания
1
Валова – вулиця в Галицькому районі Львова. Середмістя.
2
Вулиця Пеовяків –
