Лісова пісня - Леся Українка
(Журливо задумується),
Л у к а ш
А твоя верба?
Таж ти її матусею назвала.
М а в к а
Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати, а лiтом… бач, вона така суха, i все рипить, все згадує про зиму…
Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня…
Л у к а ш
У лiсi ж не самiї дерева, - таж тут багато рiзної є сили.
(Трохи ущипливо).
Вже не прибiднюйся, бо й ми чували про вашi танцi, жарти та зальоти!
М а в к а
То все таке, як той раптовий вихор, - от налетить, закрутить та й покине.
В нас так нема, як у людей, - навiки!
Л у к а ш
(приступаючи ближче)
А ти б хотiла?..
Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.
Г о л о с
Гов, Лукашу, гов! го-го-го-го! А де ти?
Л у к а ш
(вiдзивається)
Ось я йду!
Г о л о с
А йди хутчiй!
Л у к а ш
Оце ще нетерплячка!
(Вiдгукується).
Та йду вже, йду!
(Подається йти).
М а в к а
А вернешся?
Л у к а ш
Не знаю.
(Iде в прибережнi хащi).
З гущавини лiсу вилiтає Перелесник - гарний хлопець у червонiй одежi, з червонястим, буйно розвiяним, як вiтер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима.
Вiн хоче обняти Мавку, вона ухиляється.
М а в к а
Не руш мене!
П е р е л е с н и к
А то чому?
М а в к а
Iди поглянь, чи в полi рунь зазеленiла.
П е р е л е с н и к
Менi навiщо тая рунь?
М а в к а
А там же твоя Русалка Польова, що в житi.
Вона для тебе досi вже вiнок зелено-ярий почала сплiтати.
П е р е л е с н и к
Я вже її забув.
М а в к а
Забудь мене.
П е р е л е с н и к
Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!
Я понесу тебе в зеленi гори, ти ж так хотiла бачити смереки.
М а в к а
Тепер не хочу.
П е р е л е с н и к
Так? А то чому?
М а в к а
Бо вiдхотiлося,
П е р е л е с н и к
Якiсь химери!
Чом вiдхотiлося?
М а в к а
Нема охоти.
П е р е л е с н и к
(улесливо в'ється коло неї)
Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестрицi, там гiрськi русалки, вiльнi лiтавицi, будуть танцювати коло по травицi, наче блискавицi!
Ми тобi знайдемо з папоротi квiтку, зiрвем з неба зiрку, золоту лелiтку, на снiгу нагiрнiм вибiлимо влiтку чарiвну намiтку.
Щоб тобi здобути лiсову корону, ми Змiю-царицю скинемо iз трону i дамо крем'янi гори в оборону!
Будь моя кохана!
Звечора i зрана самоцвiтнi шати буду приношати, i вiночок плести, i в таночок вести, i на крилах нести на моря багрянi, де багате сонце золото ховає в таємну глибiнь.
Потiм ми заглянем до Зорi в вiконце,
Зiрка-пряха вдiлить срiбне волоконце, будем гаптувати оксамитну тiнь.
Потiм, на свiтаннi, як бiлявi хмари стануть покрай неба, мов яснi отари, що холодну воду п'ють на тихiм бродi, ми спочинем любо,на квiтчастiм…
М а в к а
(нетерпляче)
Годi!
П е р е л е с н и к
Як ти обiрвала рiч мою сердито!
(Смутно i разом лукаво).
Ти хiба забула про торiшнє лiто?
М а в к а
(байдуже)
Ох, торiшнє лiто так давно минуло!
Що тодi спiвало, те взимi заснуло.
Я вже й не згадаю!
П е р е л е с н и к
(таємничо нагадуючи)
А в дубовiм гаю?..
М а в к а
Що ж там? Я шукала ягiдок, грибкiв…
П е р е л е с н и к
А не приглядалась до моїх слiдкiв?
М а в к а
В гаю я зривала кучерики з хмелю…
П е р е л е с н и к
Щоб менi послати пишную постелю?
М а в к а
Нi, щоб перевити се волосся чорне!
П е р е л е с н и к
Сподiвалась: може, миленький пригорне?
М а в к а
Нi, мене береза нiжно колихала.
П е р е л е с н и к
А проте… здається… ти когось кохала?
М а в к а
Ха-ха-ха! Не знаю!
Попитай у гаю.
Я пiду квiтчати дрiбним рястом коси…
(Подається до лiсу).
П е р е л е с н и к
Ой гляди! Ще змиють їх холоднi роси!
М а в к а
Вiтерець повiє, сонечко пригрiє, то й роса спаде!
(Зникає в лiсi).
П е р е л е с н и к
Постривай хвилину!
Я без тебе гину!
Де ти? Де ти? Де?
Бiжить i собi в лiс.
Помiж деревами якусь хвилину маячить його червона одiж i, мов луна, озивається: "Де ти? Де?.."
По лiсi грає червоний захiд сонця, далi погасає.
Над озером стає бiлий туман.
Дядько Лев i Лукаш виходять на галяву.
Л е в
(сердито воркоче)
Той клятий Водяник! Бодай би всох!
Я, наловивши риби, тiльки виплив на плесо душогубкою, - хотiв на той бiк передатися, - а вiн вчепився цупко лапою за днище, та й анi руш! Ще трохи - затопив би!
Ну й я ж не дурень: як засяг рукою за бороду, то й замотав, як мичку, та ножика з-за пояса, - бiгме, так i вiдтяв би! Та проклята ж пара - штурхiць! - i перекинула човна!
Я ледь що вибрався живий на берег, i рибу розгубив… А щоб ти зслиз!
(До Лукаша).
А тут iще й тебе щось учепило, - кричу, гукаю, кличу - хоч ти згинь!
I де ти длявся?
Л у к а ш
Та кажу ж - був тута, вирiзував сопiлку.
Л е в
Щось довгенько вирiзуєш, небоже, сопiлки!
Л у к а ш
(нiяково)
Або ж я, дядьку…
Л е в
(усмiхнувся i подобрiв)
Ей! не вчись брехати, бо ще ти молодий! Язика шкода!
От лiпше хмизу пошукай по лiсi та розпали вогонь, - хоть обсушуся, бо як його таким iти додому?
Поки дiйдем, ще й
