Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс
А Київ вічно буде.
Тому рідна пісня була улюбленою і для Анни Ярославни, бадьорила і піднімала їй настрій у далекій Франції. І там Анна Ярославна (просто Анничка з Києва), на свій лад наспівувала б, як клялась:
І де б не була за кордоном, Я знаю, що завжди вернусь Додому, додому, додому — В святу мою Київську Русь.І я теж, бувало, де б не був, у яких чужоземеллях, а як задумаюсь, згадуючи батьківщину свою, тихо наспівую, наче клятву рідному краю даю:
Я знаю, що завжди вернусь Додому, додому, додому — В святу мою Київську Русь…А дім наш, а отча хата кожного з нас в Україні нинішній – і завтрашній теж – це вона – Київська Русь.
Або ще – Давня Русь (найдавніша, першопочаткова), себто науково-історична назва держави східних слов’ян, що існувала з кінця IX до початку 40-х років XIII ст. У давньоруських джерелах Київська Русь іноді називалася просто Руссю або Руською землею…
Тож і Анну, яка прибула до Франції з Київської Русі чи просто з Руської землі, величали часом Анна Київська, а часом Анна Руська (зовсім не тому, що буцімто вона прибула, як дехто у Франції плутав, та й нині все ще плутає… з Росії, якої, звісно, тоді і в зародку ще не було).
У 1982 році Україна святкувала 1500-ліття Києва, своєї столиці і свого найголовнішого міста. Хоча, за археологічними розкопками, поселення на території Київщини існували 15 000—25 000 років тому, з часів неоліту та бронзового віку, але міське населення з’явилося пізніше, десь у VI ст., коли окремі міські поселення злилися в єдине.
За легендою Київ заснований трьома братами – Києм, Щеком і Хоривом та їхньою сестрою Либіддю.
За «Повістю временних літ» Нестора-літописця, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший став княжити.
І були три брати. Одному ім’я Кий,
А другому – Щек,
А третьому – Хорив,
І сестра їхня – Либідь.
І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борчів,
А Щек сидів на горі, що й нині зветься Щекавиця,
А Хорив – на третій горі, від нього ж
прозивалася Хоревиця.
В ім’я брата свого старшого заклали городок
І назвали його Київ.
І був коло города ліс
І бір великий,
І були (вони) мисливці на звірів
І тямущі та мудрі були,
І називалися поляни,
І від них же поляни-кияни і до сьогодні…
Є ще одна гіпотеза про походження назви Київ. Місто буцімто так назване тому, що його першими жителями були робітники (кияни), які обслуговували переправу через Дніпро. Вона являла собою дерев’яний настил на стовпах (киях), забитих у дно.
Відкриймо ще «Повість временних літ»:
«Інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; бо біля Києва був перевіз тоді з того боку Дніпра, тому й говорили: «на перевіз на Київ», а коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Цареграда. Але цей Кий княжив у роду своєму; і ходив він до царя, якого – не знаю, але тільки знаю те, як переказують, що велику честь мав від царя, якого – не знаю і при якому приходив царі.
Ідучи назад, прийшов [Кий] до Дунаю, і вподобав місце, і поставив городок малий, і хотів сісти з родом своїм, і не дали йому ті, що жили поблизу, ще й донині називають дунайці городище Києвець. Кий же прийшов у свій город Київ, тут скінчив життя своє, і брат його Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь – тут померли».
