Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс
Син його – теж Рюрикович, Ярослав Мудрий, об’єднав мало не всі давньоруські землі. Анна, як дочка його, теж була з Рюриковичів[2] – по батьковій лінії. І дуже пишалася далеким предком своїм і батьком рідним.
«В літо 6545 (1037) заклав Ярослав город великий Київ, а біля нього Золоті ворота…»Тут і починаються загадки, нерозгадані й досі.
Власне, другий різнобій у біографії Анни Ярославни (перший – приблизний рік народження): за одними даними майбутня королева Франції з’явилася на світ білий у Новгороді, коли батько Ярослав (тоді ще просто Ярослав, без додавання – Мудрий) там княжив, за іншими – в Києві, коли вже там Ярослав «сів на столі отчім».
Але, природно, в Новгороді й Києві вона одночасно не могла народитися. Та й більшість дослідників переконливо доводять: Анна Ярославна народилася в Києві, де й минули її (це вже точно) дитинство і юність. Отож вона була киянкою.
І за місцем народження, і за місцем проживання – поки її не забрали до Франції.
А киянка – це…
У всі часи, у всі віки-століття – це більше, значно, значно більше, аніж просто мешканка Києва.
Такою від Бога киянкою і була Анна Ярославна.
Травень 1050 року: весільний кортеж з дочкою Ярослава Мудрого прибув до Парижа.
Анна була вражена: тодішній Париж – маленьке містечко, глухе, усіма забуте, десь на околиці Європи, з брудними вуличками, з тіснявою.
Скаржилась батькові в далекий, але від того ще рідніший Київ:
«У яку варварську країну ти мене послав…»
Після святкового, завжди прекрасного і завжди осяйного Києва, Анна довго не могла звикнути до Богом забутого Парижа – бідного, нужденного і надто брудного та занехаяного, у якого, здавалося, тоді не було ані найменших перспектив хоч коли-небудь стати знаною світові однією з прекрасних європейських столиць…
Каштани, каштани, каштани, Софії і Лаври хрести. Кияни, кияни, кияни, Ви – сестри мої і брати. Я з вами в дощі, снігопади У черзі за щастям стою…Це пісня на слова Ю. Рибчинського з пісенника «Білий світ на калині» (видання 1995 року).
А здається, що відлуння пісні цієї могло лунати в Києві і в часи Ярослава Мудрого у 978—1054 роках, а отже, і за дитинства та юності Анни, якій судитиметься стати королевою Франції.
«Спасибі» скажу своїй долі, Що в чорній пустелі ночей Я сотні разів божеволів, Від ваших, киянки, очей…[3]Не лише більше ніж 1000 років тому – якщо брати епоху Ярослава Мудрого, – линули подібні пісні,
