Твори у дванадцяти томах. Том десятий - Джек Лондон
Принцеса Ом була серед жінок ніби квітка. Такі, як вона, народжуються на світ хіба що двічі на сторіччя. Її не зв'язували ніякі встановлені правила та умовності. Офіційна релігія, на її думку, була способом примусити мільйони людей покірно гнути спину. Вона мала свою власну релігію — низку абстрактних понять, частково засвоєних від Юнсана, частково вироблених на підставі її власного досвіду. Вона мала тверду вдачу й щире жіноче серце. І була красуня — так, справжня красуня, з якого боку не підійди. Її великі чорні очі не були вузькі або прорізані навскіс, як в азіатів. Вони були просто довгасті, правильно посаджені, ледь-ледь тільки скошені, що надавало їм особливої приваби.
Я вже казав, що вона була розумна. Я аж тремтів з хвилювання, бо самі подумайте: принцеса й морський заблуда, раптове кохання… Я натужував собі голову, як вийти із скрути, не принизивши своєї чоловічої гідності. На початку нашої розмови я знову зауважив про те, що казав і всьому дворові, — що я щирий кореєць і походжу із стародавнього роду Коріу.
— Та годі тобі, — сказала принцеса і злегка вдарила мене по губах віялом з павичевих пер. — Облиш ці свої дитячі байки. Ти для мене більше важиш за ввесь рід Коріу. Ти…
Вона замовкла, лукаво зблиснувши очима, а я чекав, що буде далі.
— Ти — чоловік, — докінчила вона. — Навіть уві сні мені зроду не снилося, щоб десь міг бути такий чоловік, як ти.
О господи! Що тут мав робити бідолашний матрос? Признаюся, — він густо зашарівся, і це видно було навіть на його засмаглому в морях обличчі. В очах принцеси Ом спалахнув чарівний і знадливий блиск, і я вже хотів її обняти, але вона засміялась лукаво й глузливо і ляснула в долоні. Увійшли служниці, і я зрозумів, що аудієнцію закінчено, хоч я й знав, що вона не остання, що будуть ще аудієнції, мусять бути.
Коли я прийшов до Гамела, у голові в мене паморочилось.
— Жінка — скрізь жінка, — сказав він після довгих роздумів і, зиркнувши на мене, глибоко зітхнув. Я зрозумів, що то була заздрість. — Це твої м'язи, Едеме Стренгу, — сказав він, — твій воловий карк і жовтий чуб! Ну що ж! Як грати, то грати.
Забавляйся з нею, то й нам усім добре буде. Бався, а я тебе ще й навчу як.
Я враз наїжився. Я був чоловік, хоч і простий матрос, і мене не треба було вчити, як вестися з жінкою. Гендрік Гамел міг бути спільником Йоганеса Мартенса на старому «Спарвері», міг вести корабель по зорях, міг перечитати багато книжок, але з жінками — дзуськи! Тут уже я йому не піддамся.
На його тонких губах з'явилася звична хитра посмішка.
— А тобі до вподоби принцеса Ом? — запитав він.
— У таких справах матроси не дуже перебирають, — ухильно відповів я.
— Подобається вона тобі? — перепитав він, упившись у мене поглядом.
— Нічогенька, навіть дуже нічогенька, коли хочеш.
— Тоді скори її, — рішуче мовив він. — І настане день, коли ми здобудемо собі судно й виберемося з цієї клятої країни. Щодо мене, то я віддам половину шовку обох Індій за один добрий обід.
Він уважно на мене подивився й запитав:
— А ти зможеш її скорити?
Мене образила його недовіра, і він задоволено всміхнувся.
— Тільки не поспішай, — порадив він. — Що скоро робиться, те дешево ціниться. І гляди, не продешеви. Не дуже розкидайся своєю прихильністю. Дорого проси за свій воловий карк і жовтий чуб. Хвалити бога, що вони в тебе є, бо в жіночих очах вони варті більше, ніж розум цілої капели філософів.
Далі дні злилися в дивовижний безперервний вир: то аудієнція в імператора, то пиятика з Тайвуном, то наради з Юнсаном, то зустрічі з принцесою Ом. А крім того, з наказу Гамела, я щодня просиджував допізна, вивчаючи під проводом Кіма всі деталі придворного етикету й поводження, історію Кореї, її нових і старих богів, гречні вислови корейської мови, мову вищих станів, мову кулі. Одне слово, жодному матросові не доводилося стільки працювати, як мені. А все-таки я був тільки маріонетка в руках Юнсана, який хотів використати мене задля своєї мети, і в руках Гамела, який задумав таке складне діло, що сам-один я, звісно, втопився б у ньому. Тільки з принцесою Ом я почував себе людиною, а не маріонеткою. Щоправда, оглядаючись тепер на той час, я і в цьому маю сумнів. Гадаю, принцеса Ом також робила зі мною все, що хотіла, хоч її серце й горнулося до мене. Для неї це було зовсім не важко, бо дуже швидко вона заволоділа й моїм серцем, і ніхто, ні вона сама, ні Гендрік Гамел, ні Юнсан не змогли б відірвати мене від неї.
Тим часом мене втягнено в палацові інтриги, яких я не розумів. Але одне я збагнув: вони проти принца Чон Мон Джу, брата в других принцеси Ом. Мені й на думку не спадало, що в палаці існує так багато всяких більших і менших угруповань, що поширили свій вплив на всю країну, на всі її Сім Берегів. Проте я не сушив собі цим голови, склавши весь клопіт на Гендріка Гамела. Я докладно доповідав йому про всі дрібниці, що траплялися, коли його не було. Він сидів, насупивши брови, і цілі години, мов той терплячий павук, снував нове павутиння. Він, як мій особистий раб, наполягав на тому, щоб бути при мені скрізь і завше. Іноді Юнсан заперечував проти цього, а я сам, певна річ, також не брав його з собою, коли бував з принцесою Ом. Одначе опісля я щоразу коротко розповідав йому про перебіг подій, за
