Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

— Я й справді бачив певні речі, які мені нагадали історію Джуліо Роматі…

Тут один із циган перервав нашу розмову, а оскільки виявилося, що Пандесовна має багато справ, я узяв рушницю й пішов на полювання. Коли я перебрався через кілька пагорків і кинув погляд на долину, що розкинулась під моїми ногами, мені здалося, що я пізнаю здалеку нещасну шибеницю двох братів Зото. Цей вид пробудив мою цікавість, я спішно рушив уперед і дійсно опинився біля входу до шибениці, на якій, як і раніше, висіли обидва трупи. Я з жахом відвів очі й пішов, пригнічений, назад до нашого табору. Ватажок запитав мене, куди я ходив; я відповів, що добрався аж до шибениці двох братів Зото.

— І застав їх обох підвішених? — запитав циган.

— Як це? — перервав я його. — Хіба вони мають звичку часом відчіплятися?

— Дуже часто, — сказав ватажок, — особливо вночі.

Ці кілька слів знову викликали у мене душевний розлад. Отже, я знов опинився по сусідству з двома клятими страховидлами; я не знав, чи то упирі, чи вигадані для мене страхи; однак у будь-якому випадку їх слід було боятися. Я був засмучений до самого вечора, спати пішов без вечері, і всю ніч мені снилися самі тільки привиди, упирі, духи, нечиста сила й повішеники.

День чотирнадцятий

Циганки принесли мені шоколад і сіли зі мною поснідати. Потім я знову взяв рушницю, і не знаю, яка нещаслива неуважність привела мене до шибениці двох братів Зото. Знайшов я їх відчепленими. Я увійшов під шибеницю й побачив обидва трупи, які лежали вздовж на землі, а між ними молода дівчина, в якій я пізнав Ребеку.

Я розбудив її якомога лагідніше, проте все одно видовище, якого я не міг заслонити, ввергло її в стан несказанної скорботи. У неї почалися конвульсії, вона розплакалася й зомліла. Я узяв її на руки й заніс до поблизького джерела; там покропив їй обличчя водою і помаленьку повернув до тями.

Я б ніколи не відважився запитати її, яким чином вона потрапила під шибеницю, але вона перша про це заговорила.

— Я правильно передчувала, — сказала вона, — що твоє мовчання матиме для мене згубні наслідки. Ти не схотів розповісти нам про свою пригоду, тож я, так само, як і ти, стала жертвою цих клятих упирів, гидкі забави яких в одну мить звели нанівець довготривалі зусилля мого батька по запевненню мені безсмертя. Я ще й досі не можу пояснити собі всіх жахів цієї ночі. Постараюся, однак, пригадати їх і розкажу про них тобі, але ти не зрозумів би мене, якби я не почала від самого початку мого життя.

Ребека на хвильку замислилась і почала такими словами:

Історія Ребеки

Мій брат, розповідаючи тобі свої пригоди, познайомив тебе з певною частиною моїх. Наш батько призначив його в чоловіки двом донькам цариці Савської, що ж до мене, то він хотів, аби я пошлюбила двох ґеніїв, що є головними в сузір’ї Близнят.

Брат, якого приваблював такий чудовий союз, подвоїв своє захоплення кабалістичними науками. У мене ж склалося зовсім відмінне враження; мене лякала думка взяти шлюб одразу з двома ґеніями, і я була настільки перелякана, що не могла скласти навіть двох віршів кабали. Я весь час відкладала роботу на завтра, і скінчилося тим, що майже цілком забула це вміння, настільки ж важке, як і небезпечне.

Мій брат невдовзі зауважив мою недбалість і засипав мене прикрими докорами. Я пообіцяла йому виправитися, не думаючи, однак, виконувати обіцянку. Нарешті він пригрозив мені, що оскаржить мене перед батьком; я молила його пощадити мене. Тоді він пообіцяв почекати до наступної суботи, але оскільки я до того часу нічого не зробила, він прийшов до мене опівночі, розбудив і сказав, що негайно викличе тінь нашого батька — страшного Мамуна.

Я впала йому до ніг, благаючи милосердя, але марно. Почула тільки, як він вимовив грізне закляття, відкрите колись Ендорською чарівницею. Тут же на троні з слонової кості з’явився мій батько. Його розгніваний погляд наповнив мене жахом; я гадала, що не переживу навіть першого слова, яке вийде з його вуст. Однак я почула його голос. Боже Авраама! Він вимовив страшне прокляття; я не можу повторити тобі його слів…

Тут молода ізраїльтянка сховала лице в долонях і почала тремтіти на сам тільки спогад про цю жахливу сцену; нарешті вона позбиралася докупи й продовжувала:

— Я не чула інших батькових слів, бо втратила притомність, коли він ще не закінчив. Прийшовши до тями, я побачила брата, який подав мені книгу «Сефірот». Я воліла б знову зомліти, але треба було піддатися вироку. Мій брат, який добре знав, що треба повернутися зі мною до самих початків, мав достатньо терплячості, щоб усі їх, один за другим, мені пригадати. Я почала від складання складів, потім перейшла до слів і до заклять. Мало-помалу ця велична наука повністю мене очарувала. Я проводила цілі ночі в кабінеті, який служив моєму батькові обсерваторією, і лягала спати, лише коли світло дня переривало мої заняття; тоді я падала з ніг від виснаження. Я навіть не знаю, коли моя мулатка Зулейка роздягала мене. Після кількох годин відпочинку я верталася до моїх занять, для яких я аж ніяк не була створена, як ти сам незабаром побачиш.

Ти знаєш Зулейку й, мабуть, помітив її надзвичайну красу. Очі її світяться насолодою, уста прикрашає п’янка усмішка, а тіло вражає досконалістю обрисів. Одного ранку, повернувшись з обсерваторії, після того, як я довго й марно кликала її, щоб вона прийшла й роздягла мене, я увійшла в її кімнату, яка прилягає до моєї спальні. І побачила, як вона, вихилившись із вікна, напівроздягнена, подавала знаки комусь на другому боці долини й посилала пристрасні поцілунки, в які вкладала, схоже, всю свою душу.

До того часу я не мала жодного уявлення про кохання; вираження цього почуття вперше потрапило мені на очі. Я була така схвильована й вражена, що застигла, мов статуя. Зулейка обернулася: живий рум’янець проступив крізь горіховий колір її обличчя й розлився по всьому тілу. Я також почервоніла і раптом зблідла. Я відчувала, що втрачаю свідомість. Зулейка підбігла, схопила мене в обійми, а її серце,