Темний ліс - Лю Цисінь

— Хоч би якою жахливою виявилася зброя, вона завжди чудова… І ще одне: під час наступного візиту до вас я не хочу бачити, як співробітники розкидають клапті паперу. В очах софонів маємо бути охайними, здаватися їм гідним супротивником.

* * *

Кейко Ямасугі прокинулася пізньої ночі та виявила, що чоловіка поряд нема; навіть постіль з його боку встигла охолонути. Вона підвелася, вдяглась і вийшла на подвір'я. І, як завжди, побачила чоловіків силует у заростях бамбука. Вони мали будинки у Великій Британії та Японії, проте Гайнс надавав перевагу останній. Він часто повторював, що азійський місяць заспокоює його серце. Але сьогодні місяць заховався, тому й бамбуковий гайок, і його постать у кімоно втратили об'єм і стали немовби пласкими, вирізаними з чорного паперу та розвішаними поміж зір.

Гайнс почув кроки дружини, проте не озирнувся. Це здавалося дивним, адже Кейко носила одне й те саме взуття й у Великій Британії, і в Японії. Жінка ніколи не взувала гета, навіть у рідному містечку, тому Кейко вкрай дивувало, що Гайнс чув її кроки лише тут і більше ніде.

— Любий, твоє безсоння триває вже кілька діб, — мовила Кейко, й хоча її голос лунав тихо й ніжно, літня комашня припинила сюркотіння в бамбукових заростях, усе навколо оповила глуха тиша, неначе світ укрився товщею води.

Вона почула чоловікове зітхання:

— Кейко, у мене зовсім не виходить. Я не в змозі нічого вигадати. Нічогісінько.

— Ніхто тут не зарадить. Гадаю, плану перемоги взагалі не існує, — жінка зробила ще зо два кроки до нього, проте їх досі розділяли кілька зелених стебел бамбука. Ці зарості були їхнім улюбленим місцем для роздумів і натхнення, й розв'язання більшості попередніх завдань знайшлося саме тут. У цьому священному місці між ними не припускалася подружня близькість. Обоє поважали атмосферу східної філософії, що наповнювала цей куточок. — Білле, тобі слід відпочивати. Роби все, що від тебе залежить — цього досить.

Гайнс повернувся, проте у півмороці все одно не вдавалося розгледіти його обличчя:

— Як це — все, що від мене залежить? Найменший мій крок поглинає безліч ресурсів.

— То чому б тобі не спробувати щось інше? — швидко відповіла Кейко. Вочевидь вона давно обмірковувала це питання. — Обери для роботи напрям, який здається найперспективнішим, і навіть якщо не досягнеш успіху, результати можуть принести користь.

— Кейко, саме над цим я зараз і міркував. І ось що вирішив: якщо я, врешті-решт, не здатен розробити власний план, то хоча б допоможу іншим.

— Кого ти маєш на увазі? Інших Обернених?

— Ні, в них майже та сама ситуація. Я кажу про наступні покоління. Кейко, ти коли-небудь замислювалася над тим, що для сталого закріплення будь-яких навичок, характеристик, особливостей живої істоти шляхом природного еволюційного добору потрібно щонайменше двадцять тисяч років? Людська цивілізація налічує всього п'ять тисячоліть, а сучасна технологічна цивілізація — лише два століття. Тобто навіть зараз ми проводимо найновіші дослідження в найпередовіших галузях науки, застосовуючи примітивний мозок первісних людей.

— Ти хочеш за допомогою технологій пришвидшити процес еволюції людського мозку?

— Тобі добре відомо, що ми вже давно досліджуємо людський мозок. Нині мусимо докласти до цього значно більше зусиль, залучити додаткові інвестиції, щоб вивести дослідження на вищий рівень, якщо це допоможе в створенні системи оборони Землі. Результати цих масштабних досліджень за століття чи два напевно дадуть змогу так розвинути людський інтелект, що наступні покоління вчених зможуть руйнувати тюремні мури, зведені софонами.

— Але для нас, фахівців у цій сфері, інтелект — надто невизначене поняття. Ти сам це не раз казав…

— Я говорю зараз про інтелект у найширшому сенсі цього слова. Крім традиційних здібностей до логічного мислення, він включає здатність до навчання, розвиток уяви, винахідливість, можливість постійного пізнання нового. А на додачу — можливість зберігати ясний розум і життєву енергію впродовж усього життя, накопичення досвіду й мудрості. Не слід забувати про стабільність психіки й фізичну витривалість, аби мозок тривалий час не стомлювався; навіть можна подумати про задоволення його потреб уві сні…

— У тебе вже є хоч приблизний план дій?

— Нема, поки що нема. Скажімо, ми зможемо під'єднати комп'ютер безпосередньо до мозку та, користуючись обчислювальними потужностями машини, підвищити рівень людського інтелекту. Можливо, зуміємо домогтися прямого зв'язку між інтелектом різних людей, створивши інтегроване мислення. Або винайдемо спосіб передавання пам'яті пращурів на генетичному рівні. Але хоч би як ми почали вдосконалювати мозок надалі, перше, що маємо зробити, — фундаментально, до кінця вивчити процес людського мислення.

— А це якраз наша з тобою спеціалізація.

— Так, і мусимо продовжувати наші дослідження. Але тепер, на відміну від минулих часів, можемо мобілізувати значно більші ресурси!

— Любий, я в захваті! Я справді щаслива! Проте, вже як Обернений, чи не думаєш ти, що цей план…

— Веде манівцями, а не навпростець до головної мети? Але, Кейко, поглянь трохи ширше. Уся людська цивілізація складається з діянь і вчинків окремих людей. Ми, кожен із нас — невеличка складова, цеглина у величній будівлі людства. І починаючи розвиток кожної людини, чи не даємо ми старт справді далекосяжному всеохопному планові? Та якщо подумати, що більше я здатен зробити?

— Білле, це справді чудово!

— Спробуємо спрогнозувати: якщо піднімемо дослідження природи мислення й людського мозку на новий рівень, доведемо першочергове значення цієї проблематики в масштабі цілого світу, залучимо інвестиції в обсягах, яких досі не могли навіть уявити собі раніше, скільки триватимуть досліди за таких умов?

— Ста років може цілком вистачити.

— Додаймо трохи песимізму й зупинімося на двох століттях. Тоді наступні покоління володітимуть уже значно більшими розумовими здібностями й у них залишатиметься в запасі ще два століття. Нехай за одне століття вони завершать фундаментальні дослідження в належній сфері й ще за століття встигнуть перетворити наукові відкриття на технології та впровадять їх у виробництво…

— Навіть якщо їх спіткає невдача, мусимо зробити все, що залежить від нас.

— Кейко, залишайся зі мною до кінця днів, — пробурмотів Гайнс.

— Так, Білле, в нас із тобою багато часу попереду.

Літні комахи в заростях ніби впокорилися з присутністю людей і поновили свої музичні вправи. Легкий вітрець налетів на бамбуковий гай, крізь листя замерехтіло зоряне небо, й обом тепер здавалося, що звуки літнього хору долинають від самих зірок.

*