Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

задніми ногами. Ніж входить їй у шию біля самого горла, слід обережно намацати вістрям артерію, така артерія має міцні стінки, вона добре захищена. І ось вона відкрита, потім ще одна, й струмінь гарячої, паркої чорноти, червоно-чорним струмує кров назовні з-під ножа, по руці різника, кров торжества, гаряча кров, гості повертаються, акт перетворення відбувся, твоя кров народилась із сонця, в твоїм тілі крилося сонце, тепер воно знову виходить назовні. Тварина жахливо хапає повітря, ніби від задухи чи шаленого збудження, хрипить, харчить. Так, каркас валиться. Як жахливо западають боки, один з чоловіків вирішив зробити останню послугу. Якщо камінь хоче впасти униз — штовхни його. Чоловік вистрибує на тварину, просто на тушу, обома ногами, стоїть нагорі, розгойдується, давить на черево, підстрибує вгору-вниз, кров буде швидше виходити, вийде вся. Хрип наростає, це довгий, дуже довгий видих, бик здихає, його задні ноги посмикуються, ледь відштовхуючись від підлоги. Ноги здригаються повільніше. Життя з останніми хрипами виходить із тіла, дихання слабне. Круп важко завалюється й перекидається. Це сила Землі, земне тяжіння. Чоловік зістрибує. Інший відразу береться здирати шкуру довкола шиї.

Привільні луки, пахучий, теплий хлів.

Правильне освітлення м'ясарні. Освітлення самої крамниці та вітрини має гармонувати між собою. Доречним буде використання прямого та напіврозсіяного світла. Загалом доцільно послуговуватися лампами переважно прямого світла, оскільки добре освітленим має бути насамперед прилавок і чурбак для рубання м'яса. Штучне денне світло, що створюється завдяки використанню синіх фільтрів, для м'ясарень непридатне, оскільки таке освітлення м'ясних продуктів йде на шкоду їхньому природному насиченому кольору.

Фаршировані свинячі ніжки. Після того як свинячі ніжки були почищені й помиті, їх розрізають уподовж, не знімаючи шкіри, наповнюють фаршем, стуляють докупи і перев'язують ниткою.

Гей, Франце, ти вже два тижні не вилазиш зі своєї буди. Твоя господиня скоро тебе викине на вулицю. Ти не маєш із чого їй платити, вона здає кімнати не для розваги. Якщо ти не візьмешся за розум, доведеться переселитися в нічліжку. Свою буду ти не провітрюєш, до перукаря не ходиш, заріс коричневою бородою, хіба ж ти не маєш 15 пфеніґів на перукаря?

Бесіда з Йовом[82], то від тебе залежить, Йове, але ти сам того не хочеш

Коли Йов утратив усе, що мав, усе, що може втратити людина, не більше й не менше, він лежав на капустяних грядках.

— Йове, ти лежиш на капустяних грядках, поряд із собачою будою, якраз на такій відстані від неї, щоб сторожовий собака не міг тебе вкусити. Чуєш, як він клацає зубами? Собака гавкає, якщо наблизитися до нього бодай на один крок. Якщо озирнешся, схочеш підвестися, він гарчить, кидається вперед, рветься з ланцюга, високо підстрибує, бризкає слиною та намагається тебе вхопити.

Йове, це той палац і той сад, і поля, якими ти сам колись володів. Ти гадаєш, що цього сторожового пса ти ніколи не знав, і капустяних грядок, на які тебе кинули, ніколи не бачив, так само, як і кіз, яких уранці женуть попри тебе і які так близько підходять до тебе, скубуть і розжовують траву, наминаючи її за обидві щоки. Вони також належали тобі.

Йове, тепер ти все втратив. Увечері тобі дозволено забитися в старий сарай. Усі бояться твоєї прокази. Колись ти аж сяяв, коли об'їздив свої землі, а навколо тебе юрмився люд. А тепер маєш перед носом дерев'яний паркан, по якому повзають равлики. Ти можеш також вивчати дощових черв'яків. То єдині істоти, які тебе не бояться.

Твої каправі очі, сіромо ти безталанний, жива купко гною, чи ти їх колись розплющуєш?

Що тебе найбільше гризе, Йове? Те, що ти втратив своїх синів і доньок, що немає в тебе більше нічого, що мерзнеш ночами, що маєш виразки в горлі, в носі? То що, Йове?

— Хто це питає?

— Я лише голос.

— Голос долинає з чийогось горла.

— Думаєш, я маю бути людиною?

— Так, і тому я не хочу тебе бачити. Йди геть!

— Я лише голос, Йове, розплющ очі так широко, як тільки зможеш, все одно не побачиш мене.

— О, у мене марення, моя голова, мій мозок, я втрачаю глузд, тепер у мене хочуть відібрати навіть мої думки.

— А якщо й так, то хіба тобі шкода?

— Але ж я не хочу.

— Ти так страждаєш, страждаєш через свої думки й не хочеш їх позбутись?

— Навіщо ці питання, йди собі геть!

— Та я не збираюся їх у тебе відбирати. Я лише хочу знати, що найбільше тебе ятрить.

— Нікого це не стосується!

— Нікого, крім тебе?

— Так, так, і тебе також!

Собака гавкає, гарчить, клацає зубами. За якийсь час голос повертається.

— То це синів ти оплакуєш?

— За мене нікому не треба буде молитися, як помру. Я — отрута землі. За мною слід лише плюнути. Йова треба забути.

— Своїх доньок?

— Дочки, ох! Вони також померли. Їм тепер добре. Були вони красунями — гарні, як намальовані. Вони подарували б мені внуків, а тепер їх у мене забрали. Одна за одною згибіли, так ніби Бог брав їх за коси, підіймав і кидав униз, щоб вони розбилися.

— Йове, ти не можеш розплющити своїх очей, вони злиплися. Ти побиваєшся, бо лежиш серед капустяних грядок, останнє, що тобі залишилося, то собача буда, а ще твоя хвороба.

— Голосе, гей, голосе, чий ти єси й де ховаєшся?

— Мені невтямки, що за гризота діймає тебе.

— Ох, ох!

— Ти стогнеш, але й сам не знаєш чому, Йове.

— Ні, я не маю…

— Не маєш?

— Не маю жодної сили на надію, не маю жодного бажання. Я не маю зубів. Я зовсім захирів, мені соромно.

— Таке кажеш.

— То правда.

— Отже, ти знаєш. То найжахливіше.

— То в мене вже на лобі написано. Від мене лишилося саме шмаття!

— Оце, Йове, і є те, що тебе найбільше гризе. Ти не хочеш бути слабким, ти хочеш чинити опір, а якщо ні, то вже краще прогнити до дір, втратити розум, думки, стати худобою. То побажай собі щось!

— Ти мене вже так багато запитував, голосе, тепер я думаю, що ти маєш право мене запитувати. Зціли мене! Якщо можеш. Хай ти сатана, чи Бог, чи янгол, чи людина, зціли мене!

— Ти від кожного прийняв би зцілення?

— Зціли мене!

— Йове, добре подумай, ти не можеш мене бачити. Коли ти розплющиш очі, ти можливо, злякаєшся мене. Може я змушу тебе заплатити за зцілення страшну ціну.

— Це ми побачимо. Ти говориш як той, хто даремно жартувати