Лавочка біля дуба, або Осіння пісня - Tory_Chameleon

Ще одною невеликою, але цікавою деталлю виявилася родимка на щоці. Адже, в Тоні вона також була.

З роздумів жінку витяг знайомий спів Дарини. Вона заплющила очі, вслухаючись. Аж раптом до голосу старенької домішався ще один. Напрочуд знайомий і рідний. Голос її дідуся. Тоня кинулася до вікна. З нього жінка побачила, як двоє вже немолоді, але все ще люблячі серця нарешті зустрілися. Вони майже плачучи доспівали пісню до кінця, хвилю дивилися одне на одного, а потім Олесь нарешті пригорнув до себе свою Дарусеньку.

Тоня посміхнулася, подумавши, що кохання таки справді найпрекрасніше зі всіх почуттів, що існують. Часто таке складне, що від нього ганебно відмовляються. Однак, буває й так, що доля терплячих обдаровує. Свій дарунок вона мала й для Дарини, яка таки дотрималася обіцянки, даної майже життя тому.

Олесь і Дарина прожили разом ще цілих двадцять років, протягом яких вони вже вдвох кожного року, дев’ятнадцятого жовтня, влаштовували справжні побачення на лавочці біля дуба і затягували таку знайому обом пісню, не піддаючись ані дощу, ані холоду, ані здивованим поглядам, ані старості.

Кінець