Сюрпризи долі - Єва Гата

— Трошки, ця мова завжди мені подобалася своєю незвичністю, крім того, має з нашою багато спільних слів.

— Я нічого не зрозуміла з того, що ти говорив.

— Офіціант запитує, що ти питимеш: «кокіно» — червоне, «розе» — рожеве чи «левко» — біле вино.

— Мабуть, варто спробувати «розе».

Офіціант записав замовлення і зник.

— Як минув твій день, вдало? — запитала Олена.

— Чудово. Якщо піде добре, то мені вдасться підписати контракт з однією італійською фірмою, і тоді ми поїдемо в Рим. Ти ж цього хотіла?

— Ти мені робиш такі щедрі пропозиції, що я розгубилася, — зашарілася Олена.

— Ти що, не розумієш, я ж тебе кохаю і тепер ти стала часткою мене.

Їй дуже хотілося відповісти тим же, але не могла вимовити подібних слів. З Пантелієм було дуже добре, та це не кохання, в глибинах душі причаїлася туга за Георгієм, якої ніяк не могла позбутися. Можливо, значну роль відігравала образа, яку важко відпустити.

— Хочеш сюрприз? — продовжив Пантелій.

— Колись я їх боялася, а тепер хочу.

— Так от, післязавтра їдемо в Дельфи під Парнас до храму Аполлона. Нам на симпозіумі організовують екскурсію.

— Як цікаво! І ти візьмеш мене з собою?

— Аякже, тобі треба там побувати, для тебе це значно важливіше, ніж для мене.

— Чому?

— Я тобі там усе поясню.

Після вечері повернулися до готелю.

— Ти мені потрібна, — дивлячись їй просто в очі сказав Пантелій.

— І ти мені потрібний, з тобою я вперше відчула себе жінкою.

— Тебе здивує, але ти повинна знати — я не хочу без тебе жити, зроблю для тебе все, що в моїх силах. А ще моєю мрією є вічно грати для тебе на солодкозвучній сопілці Пана.

Він підійшов до Олени і пристрасно її обняв. Вона не пручалася, їй було приємно відчувати гарячий подих Пантелія, який розбуджував потяг. Хотілося належати цьому чоловікові. Досі її зашкарублу душу вкривав товстий шар криги, а тепер лід почав топитися.

Незабутньою стала подорож у Дельфи. Спочатку їх зустріло Кастальське джерело, яке омивало чарівною водою ущелину Парнасу.

— Ти повинна напитися священної води, а музи подарують тобі натхнення. Проси й отримаєш.

— Я хочу, щоб Ерато подарувала мені справжнє кохання, — задумливо промовила Олена.

— Більшість із нас є рабами власних пристрастей, а чисте кохання — те, що з’являється лише раз.

Олена опустила очі. Якими словами окреслити її почуття до Пантелія? Їй було дуже добре з ним, але серце його не прагнуло. Вона ніяк не могла позбутися думки про Георгія, весь час порівнюючи їх між собою.

— Хочу написати ще один роман. Може, я завдяки йому отримаю відповідь, — раптом сказала вголос Олена.

— Я тебе для того сюди й привіз, ця вода є чарівною. Для мене найважливіше, бачити тебе щасливою, вибір належить тобі. Та спочатку треба пізнати себе. Недаремно ж біля входу до храму Аполлона були два написи: «Нічого понад міру» і «Пізнай себе». Ось відповіді на всі запитання. До речі, вони латиною звучать Ne quid nimis і Nosce te ipsum.

— Маєш рацію, коли переступаємо межу, починається руйнація. В нашій сім’ї порушилась рівновага, що й призвело до катастрофи.

— От і напиши про це, може твоя книжка збереже інші сім’ї. Якщо хоча б кілька людей скажуть тобі: «дякую, ти допомогла нам зберегти сімейний затишок», твоє життя недаремне. Це конкретна допомога, а не химерне літання серед хмар і прославляння невідомо чого.

— Ти вважаєш, що немає вибраних людей?

— Швидше, усі є вибраними, оскільки їм вдалося тут народитися. Кожен несе зернятко, яке повинно не тільки прорости, а й дати плоди.

— Скільки ж часу я втратила?!

— Нічого, важливо, що ти це усвідомила, тепер швидко надолужиш.

Олена стояла біля жолоба, з якого витікала дорогоцінна Кастальська вода, і не могла повірити, що це не сон, а справжнісінька реальність.

— Подивися, ці сходи ведуть униз до відкритого невеликого кам’яного приміщення. Саме тут на триніжку сиділа піфія і віщувала пророцтва, вдихаючи дим зі щілини. Кажуть, що ті випари просочувалися з тіла Піфона, убитого Аполлоном.

— Я уявляла це місце грандіознішим. Улюблена фраза Георгія: «Я повинен убити Піфона».

— Накрив каменем похованого в землі дракона не лише Аполлон. З цими потворами змагалося багато героїв. Геракл також привалив скелею могилу над Лернейською гідрою. Такі страховища символізують запеклих ворогів людства, вони є породженням їхніх пристрастей і емоцій.

— Щоб стати героєм, треба побороти дракона.

— Навколо стільки нещасних людей лише тому, що вони ще не закопали власне страховище. Їх увесь час щось мучить, з чим не можуть дати ради. Воно породжує хвороби, дискомфорт. Їм здається, що всі до них несправедливі, а обставини постійно складаються не на їхню користь. Вони чують відгомін землі, що є символом терпіння і ховає в собі всі сліди страждань.

Тягар тіла і серця позбавляє нас навколишньої краси і змушує пити гірку чашу випробувань. Він тягне вниз, і тому все стає обмеженим. А варто лише скинути гніт, як відразу стає радісно й легко. Добрі наміри: доброта і толерантність, усепрощення, любов і порозуміння приходять лише завдяки легкості в розумі, душі й тілі. Очевидно, людина спочатку повинна уважно дивитись на землю і побачити те, чого та хоче її навчити. Однак це не найважливіше. Мета життя — навчитися дивитися на небо.

— Георгій завжди дивився на небо.

— Так, але він забув навчитися правди в землі.

— А я