Сибіріада польська - Збігнєв Доміно
На перші похорони приходило майже ціле Калюче. Не було серед засланців ксьондза, отже самі, як вміли й пам’ятали, урочисто правили християнські похорони. По грудці землі кидали на кришку труни, проголошували літанію та співали «Вічний відпочинок». А коли хтось заводив: «Під твій захист, Отче на небі, круг твоїх дітей довіряє свою долю» — не було міцних. Плакали всі: над померлим і над своєю засланською долею.
Комендант Савін, за винятком заборони влаштовування похорон у робочі дні, не забороняв ставити хрести, не перешкоджав полякам у похоронних обрядах. Лише його заступник, Барабанов, пильно за всім і всіма спостерігав.
Незабаром після приїзду захворіла Рахеля Біалерова. Простудилася ще у транспорті. Кашляла, потім мала жар до непритомності. Циня кожного ранку виходила з бригадою в тайгу. Біалер, як спеціаліст і майстер на всі руки, від світанку до присмерку працював у табірних майстернях. Біля хворої матері залишався наймолодший з сім’ї, Гершель. Біалер шукав для дружини порятунку, де тільки було можливо. Пішов для того до фельдшера у палату хворих, бо лікаря через випадок, що трапився у Калючому, не було. Фельдшер, низький повновидий мужчина в окулярах, які щохвилини падали йому на фіолетовий ніс, називався Тартаковський, походженням з Ленінграда, а в Сибір потрапив пару років тому, засуджений за якісь троцькістські провини проти радянської влади. У Калючому, як «ворог народу», відбував заслання і у Ленінград не мав права повернутися.
Тартаковський був євреєм. Коли Біалер увійшов до його перегородки в санітарному бараці, Тартаковський сидів за столом і сьорбав чай, підкріплений спиртом. Побачивши Біалера, опустив окуляри на ніс, уважно приглянувся до нього і запитав:
— Амху?
— Амху. Ну я жид.
— Ну то чего єврею нужно?
— Єврею?— Біалер не дуже розумів по-російськи.
— Єврей то по-російськи означає саме жид. Зрештою відтепер то ти вже не є жид. — Розумієш?
— Ну, розумію... Але знов не так дуже... Якщо я, Йосель Біалер, не жид, то хто я є?
— Ти, Біалере, є жидом, бо цього приховати не вдасться. Але у нас в Радянському Союзі, то ти єврей! Розумієш? Жид то ти був там у шляхетській, антисеміцькій Польщі. А у нас, в соціалістичній країні, де всі народи є рівними, то ти не є жидом — «пархатий жид», як там у вас в тій Польщі говорять, чи хоча б у тих вонючих хохлів, на Україні! Відтепер, Біалере, то ти є єврей! Розумієш?— Тартаковський поправив окуляри і сьорбнув чаю.
— Розумію, розумію. Ось тепер у Радянському Союзі то я, Йосель Біалер, не є жид, тільки єврей! Ну, ну... — здивований Біалер похитав головою.
— Як єврей розуміє, то добре. І непотрібно мені тут жодного «ну, ну».
— А можна поцікавитись?
— Ну, цікався, цікався.
— То нехай мені пан доктор скаже, де в тому всьому є якась логіка?
— Яка знов логіка? Що ти маєш на думці?
— Думаю про те, щоб я, Йосель Біалер, довідався, що у Польщі я був жидом, а у Радянському Союзі я єврей, то треба мене було з цілою моєю бідною жидівською сім’єю аж у Сибір вивозити? І щоб мені тепер бідна Рахеля в гарячці вмирала, щоб мої діти...
— Ша, ша, жиде! Філософ мені знайшовся. Краще говори відразу, навіщо жид сюди прийшов і чого жид хоче?
Фельдшер відвідав хвору в бараці. Приклав долоню до розпаленого лоба, порахував пульс, послухав стетоскопом. Похитав головою, порився в санітарній сумці з грубої тканини, вийняв дві порції якогось порошку, з яких одну наказав хворій випити зараз, а другу ввечері.
— Ну як? — запитав з надією Біалер.
Тартаковський опустив окуляри, потім знов їх поправив. Був поважний. І тверезий. Відкликав Біалера вбік.
— «Признаю, о Пане Боже мій і моїх отців, що моє виздоровлення і моя смерть є в Твоїх руках»... Чи жид мене зрозумів?
— «Пан є нашим Богом. Пан є один»...— прошепотів у відповідь побліднілий Біалер, який на цей раз зрозумів усе відразу.
Біалерова померла кілька днів згодом. Але не було у Калючому «хевра Кадіша», традиційного єврейського святого товариства, яке у кожній єврейській гміні займається похоронами. Біалер, виправдавшись у думках перед Всемогутнім найбільш ревно, як тільки міг, що з релігійними похоронними наказами, які побожного єврея зобов’язують, справитись не може, усе при останках Рахелі робив сам. Омив тіло символічно, у чисте простирадло від ніг до голови закутав, бо то ніби звідки мав у Калючому взяти смертельний льняний саван... Сам також поклав Рахелю в труну з сирих соснових дощок, яку допомогли йому зробити Данилович з Долиною. Вони також, коли Біалер з дітьми безнастанно наглядав за останками, могилу Рахелі у замерзлій землі вирубали.
