Гіркий край, Констандія Сотиріу

випростати спину не мали можливості, були невинуватими, не знали, що коїться. По вісімнадцять років кожному. Їх одягли у форму хакі, дали в руки зброю, сказали, щоб вони пішли й убили Макаріоса, вони ж іще діти, не могли сказати «ні», сама стань на їхнє місце, сказала Спасула, він не міг сказати «ні», не було його вини, була його вина, він там наклав головою, загинув, я знаю, що ти захворіла, щоб не йти на його похорон, йому ж вісімнадцять було, і не могли вони сказати «ні», винуватий чи невинуватий, та це ж мій син, і він пішов із життя, ми його сорок років шукали, і тепер він знайшовся похований долілиць, ми знайшли його, покладеного долілиць і мученого спрагою, моє дитя сорок років лежало долілиць, заспрагле та мертве. І Спасула почала голосити, що багато років її син ненапуваний і стражденний, зневоднений тяжко, то і я вийшла до неї надвір, щоб стати вірною подругою в плачі. Такими нас застала і Георгія, яка прийшла по свої книжки, насварила нас за те, що ми посварилися, іще про якогось Полініка[53], сказала, хоче нам розповісти, а ми такого імені в нашому колі ніколи й не чули, гадаю, це був син якоїсь іншої жінки, а його знайшли мертвим, проплакали ми зі Спасулою тоді всю ніч, оплакуючи померлих, знайомих і незнайомих. Зі Спасулою ми лише одного разу зчепилися, тоді, коли й не слід було, коли я злягла й занедужала, і не пішла з нею хоронити її сина. І це каменем лежить у мене на серці, що вона завжди підставляла мені плече, а я не змогла підставити своє, не змогли ми разом поховати її сина. Мене не було поруч, я була лиха на неї через те, що вважала: то син її, так чи сяк, зрештою, був причетний до загибелі Йоргакіса, то він убив його. Після того дня Спасула й сама занедужала, після того, як його поховала, злягла, ми, жінки, тоді всі по черзі біля її ліжка днювали й ночували, розповідали їй історії, щоб вона не відчувала себе знову покинутою. Бо через стільки років, через усе те, що я пережила, після усіх цих митарств і марних пошуків, я збагнула єдину річ: якщо існують невинуваті, це — ми: я, Спасула й інші жінки, ті, хто чекав, хто наполегливо намагався, я, Спасула, інші. Ми — невинуваті. Тільки ми.

— Ну от. Кажуть, було двоє братів.

— Брати правду-матінку один одному різали.

— І сварилися, страх як!

— Посварилися та й повитягали ножі.

— Мали ціле царство, та й ну його ділить.

— Там, у себе, країну, солодку, як мед, і гірку, як полин.

— Як мед?! Балачки то всьо!

— Посварилися, побилися, та й повбивали один одного.

— Посварилися, побилися, пустили один одному кров, пропали ні за цапову душу.

— Ніхто не знав, де їх поховали.

— Як мед?! Балачки то всьо!

— Балачки, балачки, нісенітниці й вигадки.

— Загинули, поховали їх, усе, нема.

— Пропали поховані мерці.

— Але ніхто не повідомив їхнім рідним, що вони померли.

— І шукали їх їхні жінки багато часу.

— Їхні матері.

— Їхні дочки.

— Їхні жінки.

— Вигадки.

— Так переказують.

— Ночами виходили і кликали їх.

— Виходили ночами і голосили.

— Куди ви поділися? Вертайтеся назад!

— Куди ви поділися? Вертайтеся до нас!

— Куди ви поділися? Чому ви не йдете?!

— І шо, не знайшлося нікого, хто їм відповів би?

— Не знайшлося нікого, хто їм відповів би.

— Ані Аретуси.

— Ані Кастаномалуси.

— Ані Лігери.

— Ані Мелузіни[54].

— Нікого з них вони не знали?

— Ніхто не знав.

— Ми!

— Лишили їх на самоті пронизливо голосити.

— Лишили їх на самоті оплакувати тяжко.

— Ось такі в нас тут оповідки, такі перекази.

— Ось такі.

— Із солодкої, мов мед, країни.

— Із краю гіркого, мов полин.

— Нема щасливого в них кінця.

— Немає кінця-краю в них, нема... 

Примітки

1

«Зелена лінія» (або лінія Аттіла) є буферною зоною, що розділяє дві частини острова Кіпр та охороняється військовим контингентом ООН. — Тут і далі — прим. пер.

2

Частини роману написано кіпрським діалектом, що суттєво відрізняється від новогрецької димотики. Вони передають усне мовлення (зазвичай просторіччя). Під час перекладу перекладач узорувався на полтавські говірки, виняток зроблений лише для поетичних фрагментів.

3

Багатозначний вигук турецького походження, що може позначати здивування чи обурення.

4

Ідеться про архієпископа Макаріоса ІІІ, предстоятеля Кіпрської православної церкви, лідера греко-кіпріотів (етнарх) і першого президента острова після здобуття ним незалежності від Великої Британії.

5

Район в Нікосії.

6

Фрагменти азану (заклику до обов’язкової молитви) в ісламі.

7

Один із районів старого міста в Нікосії. Назва походить від арабського словосполучення taht el kale — «під зáмком».

8

Тістечка з тіста, розділеного на тонкі павутинки, з горіховою начинкою в солодкому сиропі.

9

Арабський вигук, запозичений через посередництво турецької мови, що позначає даток, який пропонується від щирого серця.

10

Найдавніший (зведений у XV ст. Еленою Палеолог (Палеологіною), дружиною короля Кіпру Йоанна ІІ де Лузін’яна) зі збережених православних храмів Нікосії.

11

Назви деяких розділів нагадують найменування сур у Корані.

12

Яхні (яхнія) — балканська страва з тушкованого м’яса й овочів.

13

Одна з двох британських баз на острові, які після проголошення незалежності Кіпром 1960 року зберегла за собою статус перебування під суверенітетом Великої Британії.

14

Одна з найвідоміших середньовічних кіпрських балад, написаних «димотичним» віршем і кіпрським діалектом. У пісні йдеться про кохання короля П’єра (Петроса) І де Лузін’яна та помсту його дружини, королеви Елеонори Арагонської. Сюжет балади є цілком протилежним історії, яку в своїй Хроніці відтворює Леонтій Махерас, висловлюючи «офіційний» погляд на події, про які згадано.

15

Стельос Казандзидис — популярний у Греції виконавець естрадних пісень.

16

Turk Mukavement Teskilati — Турецька організація опору, активістська організація турко-кіпріотів, у заснуванні якої брав активну участь турецький генштаб. Метою її створення була політизація турецької спільноти та протистояння поширенню впливу на острові ЕОКА (Національна організація кіпріотів-бійців), підпільної організації греко-кіпріотів, яка вела збройну боротьбу з британською владою.

17

Морська або солона вода.