Дотик - Колін Маккалоу
Ця остання фраза, така відверто задирлива й зухвала, розсмішила Рубі; буря минула.
— Гаразд, гаразд, бачу, куди ти хилиш, негіднику. Потиснімо руки.
Александр потиснув її простягнуту руку, а потім притягнув Рубі до себе і поцілував. Тепер так легко буде її кохати, бо вона завжди буде поруч!
Угода між шотландцем та китайцем означала необхідність надзвичайної обережності та майже маніакальної таємничості. У своїй общині в Гілл-Енді Сунь оголосив, що місяців на шість-вісім поїде до Китаю і візьме з собою охоронця; тим часом його дружина та діти залишаться під опікою Сема Вонґа, Чана Хуа та інших родичів.
Двадцять чоловіків, набраних Сунем, були молодими сильними хлопцями, котрих, як здогадувався Александр, пов’язували з Сунем узи, які не вдасться розірвати жодному некитайцю. Вочевидь, вони були віддані йому аж до смерті. Незважаючи на те що ці хлопці говорили англійською краще за більшість місцевих китайців, вдягнені вони були як робітники-кулі.
Місія до Китаю помпезно вирушила дорогою, що вела до Райдела. Тут завжди був більш пожвавлений рух порівняно з дорогою, що вела до Батерста, оскільки Райдел слугував залізничним перевалочним пунктом на шляху до Гілл-Енда. На під’їзді до Райдела група дочекалася темряви, а потім звернула з дороги і щезла у найближчому лісі.
Александр поїхав на день раніше і вже чекав на галявині — вдалині від людського житла. З ним був Самерс та кілька в’ючних коней, навантажених мотками дроту, ложковими бурами, великими дерев’яними палями, каністрами з гасом, лампами, сокирами, кайлами, мотиками, молотками та різноманітними пилками. Останні призначалися для спорудження огорожі з місцевої деревини. Різьблені ж скрині Суня не містили нічого, окрім харчів: рису, сушеної риби, сушеного качиного м’яса, насіння селери, цибулі та капусти, пляшок з різними соусами, а також великої кількості яєць у спеціальній слюдяній упаковці.
— Зараз ми рушимо далі, — сказав Александр Суню, вбраному в простий селянський одяг. — А завтра нас уже ніхто не зможе помітити, тож ми подорожуватимемо вдень, а вночі зробимо привал. Це важко, але мені хочеться відійти якомога далі від цивілізації, а вже потім зробити зупинку і нормально відпочити.
— Згоден.
Александр представив йому Самерса.
— Цей чоловік буде нашим зв’язковим у Батерсті, Суне. Я маю будиночок на околиці, де на нас чекатиме решта потрібного вантажу. Самерс потроху підвозитиме його нам, завжди покидаючи Батерст ще до сходу сонця. Свою домогосподарку я відіслав до Сіднея з великим списком речей, які необхідно придбати, і з наказом залишатися у родичів, поки я її не покличу.
Сунь нахмурився:
— Ця жінка — ненадійна ланка ланцюга?
Самерс весело вишкірився.
— Ні, містере Сунь. Ми з нею заручені, і вона знає, чий хліб вона їсть.
— Зрозуміло.
Під кінець січня огорожа була готова, а дерев’яний будинок Александра — майже добудований. Він та половина китайців уже користувалися циліндричними промивними пристроями під назвою «том», які були значним кроком уперед порівняно з лотками та ковшами. Гравій був багатий на золото, навіть багатший, аніж Александр припускав на початку; здавалося, що розсипи тягнулися далеко за західну межу його володінь, і це означало, що перша орда старателів залишиться в цих краях достатньо довго, щоб на цьому місці виросло місто. Сунь та всі його двадцять хлопців мали ліцензію на розвідку й видобуток золота, але кожен з них мав право застовпити ділянку не більше дванадцяти квадратних футів. Вони застовпили свої ділянки під водоспадом суміжно, один біля одного, та не встигли решта збагнути, що відбувається, як двадцять два чоловіки вже розсипалися вздовж річки, знімаючи стільки «золотих вершків», скільки могли, — за межами своїх офіційно розмічених ділянок. Та однаково — іще більше багатства крилося під поверхнею, там були глибокі пласти намивного золота, які не обмежувалися теперішнім руслом ріки, бо впродовж тисячоліть ріка часто змінювала своє русло.
Тепер вони урізноманітнювали свою дієту свіжими яйцями з курника на п’ятдесят курей, а також качиним і гусячим м’ясом, свининою з хліву та великою кількістю різних овочів з родючого городу. Александру сподобалася китайська кухня, але він з подивом помітив, що Самерс не виказав щодо неї особливого ентузіазму. Тенти китайців розташувалися табором на певній відстані від дерев’яного будинку Александра, у якому він мешкав разом із Сунем, а Самерс волів увесь час бути в дорозі.
За півроку вони вже встигли намити десять тисяч тройських унцій золота, маленьких самородків, серед яких траплялися і більш-менш великі, а один являв собою справжнє диво і важив аж сто фунтів. Загалом їхній улов складав наразі сто двадцять п’ять тисяч фунтів, а золото все прибувало й прибувало кожного дня.
— Мені здається, — сказав якось Александр своєму китайському партнерові, — що настав час зробити візит містеру Чарльзу Дьюї, який орендував цю землю.
— Мене дивує, що він на нас досі не напустився, — відповів Сунь, скинувши свої тонкі елегантні брови. — Йому ж, напевне, повідомили, що ви придбали частину орендованої ним землі під фермерське господарство?
Александр театрально знизав плечима.
— Мусили повідомити, але чи повідомили? Як ви гадаєте?
Фермерська садиба Данлі виходила на ріку Аберкромбі в західному напрямку від Транкі-Крик — старательського поселення, яке спромоглося магічним чином перетворити родовище розсипного золота на родовище золота, що містилося у кварцових жилах. Сталося це 1868 року. Чарльза Дьюї зачепило за живе, коли Транкі-Крик відкрилося як офіційне золоте родовище, тому, коли було відкрито золотоносну кварцову жилу, він вклав чималі гроші в кілька копалень в Транкі-Крик; наразі вони забезпечили йому прибуток на суму п’ятнадцять тисяч фунтів стерлінгів.
Не здогадуючись, що містер Дьюї був інвестором золотих копалень, Александр під’їхав до вражаючого ансамблю з добре доглянутих споруд за бездоганною огорожею з білених стовпів та поперечин. Перед конюшнею та сараями висився розкішний двоповерховий особняк з акуратно нарізаних вапнякових цеглин. Особняк мав вежі і башточки, високі засклені двері, криту веранду і шиферний дах. «Містер Дьюї — заможна людина», — подумав Александр, спішуючись зі своєї конячини.
