Дотик - Колін Маккалоу
— Ви самі розмовляєте англійською майже без акценту. Що привело вас до Нового Південного Уельсу? — спитав Александр.
— Всеохоплюючий страх перед опіумом — тією заразою, яку розповсюджувала в Китаї британська Ост-Індська компанія, — відповів Сунь Чжоу. — Я не став підлабузнюватися до британських дипломатів, тому вибрав почесну альтернативу — емігрувати і зайнятися пошуками золота.
— Ну і як — вам пощастило його знайти?
— Достатньо для того, щоб започаткувати власний бізнес. Моя пивоварня, пральня та пансіони дають стабільний дохід, хоча й не царські прибутки. — Він зітхнув. — Надії на те, що в Гілл-Енді знайдуть нове золото, майже немає, та й у Гульґонзі його теж навряд чи знайдуть. Родовище Софала вже мертве. Бути старателем та ще й китайцем — це досить небезпечне заняття, сер.
— Звіть мене Александр. Прошу, продовжуйте, містере Сунь.
— Я теж не проти, щоб ви звали мене Сунь. Китайці, Александре, — народ винятково працьовитий та ощадливий. Але через те, що всюди панує ксенофобія, ті, хто на вигляд і за розмовами зовсім інші, стають об’єктом наскоків тих місцевих чоловіків та жінок, котрі ліняться працювати і заощаджувати. Нас, китайців, ненавидять — і це не перебільшення, повірте мені. Нас б’ють, грабують і піддають тортурам, а інколи навіть убивають. Британська справедливість і правосуддя — то не для нас, оскільки самі ж поліцейські часто і є нашими найгіршими мучителями. Тому для таких, як я, — людей здібних та з діловою жилкою — ціна старательства, є аж надто високою. — Сунь розвів руками з довгими нігтями. — Рубі сказала, що у вас є до мене якась пропозиція.
— Так, я маю до вас пропозицію, але мушу попередити, що вона стосується розвідування розсипного золота, принаймні на початку діяльності. Але це не стосується якогось конкретного родовища. Я позначив певне місце у віддаленому регіоні на південь від Батерста — біля притоки ріки Аберкромбі, який я мав нахабство та гординю назвати Кінрос-ривер. — Александр звів свої колючі брови і усміхнувся. — Я можу тримати це місце в секреті від усіх, але краще поділюся своєю таємницею з маленькою групою людей — а саме китайців. Річ у тім, що я колись побував у Китаї. Я трохи пізнав китайців і добре з ними лагодив. — На його обличчі з’явився запитальний вираз. — А чому Рубі вдається лагодити з китайцями?
— У неї є родич, якому трапилося провести десять років у Китаї, — чоловік на ім’я Ісак Робінзон, який наразі мешкає на острові Норфолк. Він віз до Китаю партію зброї та опіуму на американському кліпері, який затонув у Південно-Китайському морі. Коли якісь французькі ченці врятували його, він оселився у їхньому монастирі на півострові Шаньдун. Але життя ченця йому швидко обридло, він ускочив у якусь халепу і втік. По дорозі з Китаю до своєї нової домівки він відвідав у Гілл-Енді Рубі, яка йому дуже сподобалася. У них була взаємна симпатія, і, мабуть, саме через цю симпатію вона і набула прихильності до китайців. — Сунь підвівся, схрестив руки в широких рукавах своєї мантії і став походжати кімнатою. — Александре, це дуже цікава та щедра пропозиція, і я маю сильну спокусу її прийняти. Які ваші умови?
— Усе, що ми знайдемо, будемо ділити. Половину мені, половину — вам. З вашої половини ви оплачуватимете витрати на тих китайців, яких візьмете собі на допомогу. Я — зі своєї половини — платитиму винагороду Рубі за те, що вона вивела мене на вас. — Не зводячи очей з Суня, Александр відкинувся на спинку крісла. — Якщо родовище виявиться багатим, на тому місці виросте місто. Ви матимете право на перших ролях започаткувати місцевий бізнес та комерцію, а Рубі — відкрити готель, кращий, ніж «Костеван». Одному мені, Суне, буде важко контролювати поселення, що неминуче виникне біля родовища. Але якщо біля його витоків стоятиме група людей — і за умови що всі ви погодитеся визнати мене за головного, — поселення завжди буде під моїм контролем.
— Як ви все продумали! — здивувався Сунь.
— А який сенс братися за справу без належної підготовки, друже мій? Тож подумайте про мою пропозицію, гаразд? Двадцять чоловіків, ніяких жінок, і спочатку це буде не лише намивка золота. Згідно з законом, я мушу спорудити огорожу довкола своєї землі і звести на ній будинок. Це основна умова, і цим спочатку ми і займемося. А коли з приготуваннями покінчимо, можна буде цілком легально приступити до видобутку золота. Легальність нам дуже потрібна, бо є один скватер, який невдовзі дуже засмутиться.
— Господи милосердний! — відреагувала Рубі. — Александре, ти що — божевільний?!
— Навпаки, — весело вишкірився він. — При здоровому глузді — як ніколи. Сунь приходив з тобою поговорити, еге ж?
— Так, бо обачливість — друга натура і в нього, і в мене.
Вони підійшли до стійла, немов маючи намір поглянути на Александрову кобилу; у тому місці їх начебто ніхто не міг би підслухати.
— І цей скупий шотландець, — зашипіла Рубі, вирячивши очі, — збирається утримувати підстаркувату проститутку! Та я прекрасно можу обійтися і без ваших жалюгідних подачок, містере Кінрос! Ви мене не обдурите! Варто вас лише трохи пошкребти — і відразу ж вигулькне біблійний фанатик! Може, я й починала свою діяльність як чужа підстилка, а тепер живу тим, що наймаю інших дівчат, щоб вони працювали підстилками, але принаймні це — чесна робота! Так, чесна! Коли жінка одружена, їй не хочеться виконувати свої подружні обов’язки. Я не звинувачую її в цьому, бо її чоловік або надто п’яний, щоб у нього добре піднімався прутень, або надто скупий, хоча для себе він не шкодує грошей, щоб купити тютюну та спиртного! Тому він іде на сторону і шукає дівчину, щоб випорожнити в неї своє застояле старече сім’я. І коли ти навіть не знаєш цього чоловіка — про кохання я взагалі мовчу, — то хіба ж ти не мусиш брати з нього гроші за те, що він впорскує в тебе своє сім’я, га? Хіба ж ні, ти, святенницький скнаро?
Александр мало на підлогу не впав від сміху.
— Ой, Рубі, я так люблю, коли ти ораторствуєш! — Він витер сльози, взяв її за руки і не відпустив, коли вона спробувала вирватися. — А тепер послухай мене, ти, пришелепувата фанатичко! Слухай і мовчи! Інколи з певних людей починається низка подій, а ти і є саме такою людиною. Без тебе у мене ніколи б не виникло бажання укладати угоду з Сунем Чжоу, а це,
