Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ігри долі - Іванна Боразан

Ігри долі - Іванна Боразан

Читаємо онлайн Ігри долі - Іванна Боразан
зловмисникам, туди-сюди снувалися люди. Пройти непоміченим було неможливо. Тому вони сиділи в засаді і чекали слушного моменту. Він настав ближче до обіду. Але й тут доля внесла свої корективи до їхнього плану. Марія подалася за покупками. На одну жертву стало менше. «Нічого — заспокоював себе Стас. — Залишеється ще Олена.»

Вони пройшли до будинку Андрія непоміченими. Денис подзвонив у двері. А здивована його візитом Олена радо відчинила своєму вбивцеві двері. Але ще більшим її здивуванням було те, що Денис був не сам. Він відрекомендував свого друга, від якого, як здалося Олені, повіяло холодом. А коли Стас простягнув руку для привітання нею аж сіпнуло. Але слава Богу це пройшло непоміченим.

— Пробач, що без попередження, — говорив Денис, — та я хотів би побачити Марію.

— Її зараз немає. Але ви можете зачекати у вітальні. Вона зараз повернеться.

— Дякую! Було б непогано, — гречно мовив Денис.

І всі дружно всілися у вітальні. Хто де. Денис зі Стасом сіли на диван, Олена навпроти них на крісло. Діти ж гралися на підлозі.

— Як вони підросли, — вів далі розмову Денис, — стільки часу пройшло.

— Так, — говорила Олена- діти швидку ростуть. Васильку, Марійко- зверталася Олена до дітей, — йдіть привітайтеся з дядьком Денисом.

Діти підхопилися зі своїх місць і помчали до Дениса, показуючи йому свої іграшки. Той їх обняв, і вони повернулися до своїх дитячих турбот.

— Яка я не ввічлива! — промовила Олена. — Я навіть не запропонувала вам чаю. Чи, може, кави?

— Ні, дякую! — промовив Стас. — Не варто турбуватися про нас.

«Чому мені такий неприємний цей друг Дениса? Симпатичний молодий чоловік. Можна навіть сказати що красень. Але чому він їй такий неприємний? Скоріше б повернулася Марія».

Денис раптом встав і підійшов до дітей і про щось з ними заговорив. Ті весело щебетали. Олена зі Стасом лишилася наодинці.

— Гарна у вас сім’я, — говорив Стас- шкода, що я не познайомився з вашим чоловіком.

— Так, Андрій пізно повертається з роботи. Недавно його підвищили.

— Він у вас старанний працівник! — з сарказмом говорив Стас. Та Олена не помітила чи можливо вдала, що не помітила. Вона взагалі хотіла закінчити цю неприємну їй розмову та все ж продовжила діалог:

— Так, недавно навіть розкрив якісь махінації на фірмі. І його керівництво віддячило йому підвищенням у посаді.

Почувши це, Стас наче оскаженів, судорога пройшла його обличчям. Цей вилупок лишив його всього, а сам купається у променях слави. У нього сім’я, робота, а у нього нічого. І цим «нічим» він завдячує Андрію. Але зараз він зрівняє їхні важелі.

Стас підхопився з дивана, стягнув Олену на підлогу. Витягнув розкладний ніж і приставив до її шиї.

— Лежи і не рипайся, сучко, — кричав Стас, — лежи і слухай: передай своєму чоловікові, що я не дозволю за свій рахунок дертися по кар'єрній драбині.

Олена лежала не рухаючись. Вона ще не зрозуміла, що коїться. Аж тут завовтузилися діти і Стас закричав до Дениса:

— Тримай цих виродків, доки я гратимуся з їхньою матусею.

— Ей! — став перечити Денис, — ми так не домовлялися.

— Роби, що тобі говорять і не заважай.

Денис ніколи не був, у прямому сенці цього слова, «мужчиною». Фізіологічно так, але не мав того чоловічого характеру, який робить мужчину мужчиною. Що йому накажуть, він те і робить. От і зараз, сильніший «характер» йому наказав і він підчинився. Тримав дітей, поки його друг нещадно гвалтував Олену.

Вона сильно пручалася та цього не було вдосталь. Стасові холодні і мокрі руки, все одно торкалися її тіла. Голос пропав. Вона вже не могла кричати. Вона вже не могла нічого зробити. Єдине, що її приводило до тями — це плач дітей.

Коли Стас закінчив свою брудну справу, він запропонував і Денисові спробувати. Той спочатку опирався, але погодився. Олена давно йому подобалася як жінка. І зараз настав той час, коли здійсниться його заповітне бажання, в якому він і сам собі не міг признатися.

Олена спочатку пручалася, дряпалася, а потім лежала наче мертва. А Денис розпалився не на жарт. У нього так давно не було жінки. Він навіть не помітив, як Олена зірвала з шиї його ланцюжок. Він і не помітив велику червону пляму на животі Олени.

У пориві пристрасті Стас поранив її ножем. Тепер, зневажена і поранена, вона лежала непритомно.

— Що ти наробив? — кричав до Стаса Денис.

— Усе вийшло з- під контролю, — кричав у відповідь Стас.

— Потрібно ушиватися звідси! — сказав Денис.

— А як же вони? — казав Стас, дивлячись на дітей.

— Ти що, хочеш убити і дітей? Ти при своєму розумі?

— А ти що, хочеш до кінця життя сидіти за гратами? Вони свідки і викажуть нас! Ти це розумієш!

— Ні, цього робити я не буду, — категорично сказав Денис.

— Як трахати бабу, то ти мужик, а як замести сліди, то ти «у кущі». Добре, я все зроблю сам. А ти дивися. Щоб ніхто не надійшов, а то прийдеться ще когось убити.

Денис, ступаючи назад став на щось тверде. Це був його ланцюжок. Він його підняв і сховав у кишеню. Та був надто приголомшений подіями і не помітив, як кулон легенько злетів з ланцюжка і покотився під диван. Денис ще раз подивився на Олену. Колись дуже гарна, а зараз побита, обезчещена, мертва…

Стас у той час безжально розправлявся з дітьми, наносячи їм смертельні рани ножем.

Не було вже чути ні крику, ні плачу, кругом тільки витала смерть і запах свіжої крові.

Відгуки про книгу Ігри долі - Іванна Боразан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: