Постріл із глибин - Ерік Ларсон

У суботу, 1 травня, спека вщухла. Ранок видався холодним, небо висіло олов’яним щитом. Завдяки прохолоді пасажирам, що прибували на причал компанії «Кунард» № 54, було легше переносити свої речі — теплі пальта можна було просто вдягти на себе, а не нести на руках разом з іншими речами, палицями, парасолями, валізами, пакунками, книгами та дітьми.

Усе це з’являлося на тротуарі коло термінала з довгої черги чорних таксі, що виїжджали з Одинадцятої авеню та зупинялися коло бордюрного каменя. Великі валізи перевозилися на підлозі авто біля водія — їх витягали назовні кремезні чоловіки в розстебнутих жакетах та хуліганських картузах.

Це знімав кінематограф, встановлений коло входу в термінал[221]. Пасажири проходили просто повз нього: чоловіки в циліндрах, фетрових капелюхах та картузах; жінки у великих капелюхах, вкритих пришитими квітами; маленькі діти, закутані так, наче пливуть в Арктику, — на одному в’язана шапочка була натягнута аж на вуха. Іноді якесь обличчя з’являлося особливо близько, на ньому звичний для подорожніх вираз суворості й зосередженості — людина намагається заплатити таксистові, утримати палицю та рукавиці (порожні пальці рукавиць висять, наче коров’яче вим’я), а також простежити за валізою та скринею, які зникають у терміналі «Кунард».

Коло дальшого кінця будівлі терміналу над причалом височіла чорна стіна сталі та заклепок. Корабель здавався настільки непіддатливим для руйнування, наскільки можна уявити, навіть для епохи, коли цінувалися величезні розміри та нові винаходи.

Спалахнули топки в котельнях — кочегари почали нагнітати пару для відплиття; пасма сірого диму вилітали з труб та зникали в ранковому серпанку.

Як завжди, були відомі пасажири, поява яких зчиняла переполох серед тисяч доброзичливців, родичів та глядачів, які зібралися вздовж набережної, щоб подивитися на відплиття корабля. «Кунард» звела трибуни, щоб віддати належне цьому звичаю, — і вони завжди були повні. З трибун було видно не тільки корабель, а й частину нижнього Мангеттену, причали та кораблі, пришвартовані вздовж обох боків Гудзонської затоки. На північ був причал компанії White Star, де майже рівно три роки тому швартувався «Титанік». Увага глядачів до «Лузитанії» та її пасажирів була більшою, ніж зазвичай, а все через німецьке попередження, яке зранку надрукували в міських газетах.

Ось іде Чарльз Фроман, театральний імпресаріо[222]. Він зробив зіркою Етель Беррімор та привіз виставу «Пітер Пен» в Америку. Це він одяг Мод Адамс у туніку лісовика з широким коміром, назавжди закріпивши саме такий образ хлопчика в уяві людей у всьому світі. Фроман також поставив театралізовану виставу «Шерлок Холмс» із Вільямом Джиллетом у головній ролі: на голові капелюх для полювання, у зубах люлька. Фроман у синьому двобортному костюмі пройшов повз, помітно шкутильгаючи та спираючись на палицю. На борт також піднялася його подруга Маргарет Люсіль Жоліве — 25-річна акторка, всесвітньовідома під іменем Рита Жоліве. Вона вже грала в шекспірівських п’єсах у Лондоні — навіть Джульєтту, — а також з’явилась у декількох італійських фільмах, проте загалом була лише «пташеням». Фроманові вона подобалась, і його інтерес у реальності став гарантією її яскравої кар’єри. Того разу вона їхала в Європу, щоб зіграти в ще декількох італійських фільмах.

Ще один пасажир, Джордж Кесслер, заможний імпортер вина, якого в усьому світі знають як «короля шампанського»[223]. Бородатий, в окулярах, він нагадував одного відомого віденського психоаналітика. У його звичках було влаштовувати вечірки зі складним планом, які називали вечірками дивацтв. Найвідомішою такою вечіркою була, мабуть, «вечірка на гондолі», яку він влаштував у 1905-му. У Лондоні в готелі «Савой» він наповнив внутрішній дворик готелю водою та вдяг усіх гостей у венеціанські костюми. Вечерю подавали на борту велетенської гондоли. Ніби цього було замало, він ще й замовив із приводу дня народження торт у 5 футів заввишки, який подавали на спині слоненяти.

Та найбільш ефектним пасажиром був Альфред Ґвінн Вандербільт І, син та перший спадкоємець покійного Корнеліуса, у результаті смерті якого в 1899-му Альфред став багатієм. Він був дещо схожий на граблі — високий та стрункий, з темними очима та волоссям, а