Мати все - Люко Дашвар
Червоні-сині-жовті-зелені, безбарвні — вода, багатобарвні блискучі, шоколадні, напівпрозорі й геть непрозорі, як душа… Дівчина-консультант викладала прикраси на прилавок. Про кожний камінь — із захватом, до дисканту. Настрій передавався Ліді миттєво, як сказ, і тільки в тому вже була своя магія. Примножують силу добра, оберігають печінку чи нирки, дають наснагу серцю, гарантують вірність, бережуть від зради, роблять успішним бізнес, привертають увагу протилежної статі, підхльостують ревнощі…
На прилавку залишилися дві каблучки — з обсидіаном і раухтопазом.
Дівчина-консультант узяла в руку каблучку з раухтопазом.
— Раухтопаз — не менш цінний різновид кварцу, ніж гірський кришталь і аметист. Цей золотаво-коричневий колір цінується особливо. Буддисти називають його каменем Будди, здатним підносити думки з темряви підсвідомості у сферу надсвідомості й осяяння. Раухтопаз виводить з організму шлаки і оберігає від негативу. Це ж так важливо, погодьтеся?
— Так…
«Піднімає думки з темряви підсвідомості?» Ліда згадала бридкий стогін порнозірок з останнього, придбаного Стасом диску, його тваринне збудження і жадання завдати Ліді такого болю, щоб у ньому потонув стогін тваринок на екрані, їй потрібен такий камінь. Стасова підсвідомість лякає її. Занадто.
— Обсидіан — також магічний камінь, — дівчина-консультант торкнулася каблучки з чорним, як смола, каменем. — Індуси вважають, що обсидіан проводить у людське тіло енергію Землі, поглинає лихі наміри, допомагає людині усвідомити власні вади і слабину. Якщо носити обсидіан повсякчас, він рятуватиме від поганих вчинків і гріхів.
— Здається, мені потрібен обсидіан! — зашепотіла поспішно. «Обсидіан! Стас усвідомить: порноігрища вбивають моє серце. Невже я більше не збуджую чоловіка? Невже більше не бажана? Невже йому потрібен акомпанент немолодих, некрасивих, вульгарних, до кінчиків сосків розбещених тіток, згідних злягатися з усім, що більше за середній палець руки?» — Обсидіан! — повторила упевнено. — А краще і раухтопаз, і обсидіан.
Дівчина-консультант заперечливо захитала головою.
— Ні, ні… Не варто поєднувати! Магія каменів від того не посилиться, а от послабшати може. Краще купіть камінь для себе.
Ліда розгубилася, знітилася.
— Для себе? Я… вас не розумію.
Дівчина-консультант дістала з вітрини сережки — непрозорі камені глибокого синього кольору в оправі з білого золота.
— Лазурит, — сказала упевнено. — Амулет відвертості та справжніх почуттів. Допомагає втілювати в життя плани й проекти, якщо ті ґрунтуються на щирості. Йоги використовують лазурит для очищення аури від негативного впливу. Лазурит допомагає боротися з тривожними думками. І вам допоможе… подарувати обсидіан зі щирим сподіванням. Цей лазурит — особливо магічний. Він із лазуритових копалень у Бадахшані. Найдревніших копалень…
Ліда розгубилася ще більше: ніби дівчина прочитала кожну з її тривожних, розпачливих думок.
— Добре… — пробурмотіла безпорадно. — І… лазурит. — Згадала про маму.
— А жіночі сережки з обсидіаном є?
— Так, — відповіла дівчина.
Ліда повкидала до оксамитової торбинки прикраси, раптом заметушилася, дістала сережки з лазуритом.
— Допоможете мені вдіти їх просто зараз? — попросила дівчину.
І чому після цього діаманти — кращі друзі дівчат? Синій лазурит із чорним обсидіаном зі щирістю найближчих друзів диктували Ліді свою біблію. Упевненість розправила плечі — вище тільки небо. Захищена! Поправила лазуритові сережки у вухах, вийшла з торговельного центру, озирнулася — наче вперше побачила і відразу полюбила передсвяткову вуличну метушню, стурбованих людей із ялинками й апельсинами, нескінченний потік автівок, обліплені яскравими вогнями дерева, вітрини, навіть звичайні кіоски, музику з підземних переходів і відчайдушне цвірінчання горобців біля забутого кимось бутерброда на лавці. Сніг на щоках, десь уже смажать гусей і ріжуть овочі, заправляють салати і ставлять на холод шампанське вино. Новий рік! Завтра! Вона прикриє мочки глибоко-синім лазуритом, підкріпить його силу своїм щирим бажанням і обережно надіне на Стасову руку каблучку з магічним обсидіаном. Поряд з обручкою.
Думки кружляли, ноги несли. Ні, ні! Вона не зіпсує особливий подарунок банальним врученням із побажаннями успіхів і любові. Рівно о дванадцятій, тієї єдиної миті, коли час поблажливо зупиняється, дозволяючи загадати безліч бажань на цілий рік наперед, Ліда впаде на коліна і поцілує Стасову руку. Бо він має знати, має врешті усвідомити і повірити: вона його рабиня. І зайве перевіряти це болем під хтивий вереск брутальних тіток. Він обов'язково все зрозуміє. В очах її прочитає, а вона обома руками притисне до серця Стасову руку і надіне на його палець біле золото з обсидіаном.
Усміхнулася збуджено — і як же витримати до завтра?! От ніколи вона в таких справах терпіння не мала: тільки-но подарунок потрапляв до рук, тієї ж миті хотілося побачити радість в очах людини, якій він призначався.
Навіть на татків ювілей осоромилася. Купила чудову імпортну машинку для стрижки пишних таткових вусів, сховала її у кухонній шафці, ніби академік тільки те і робив, що тинявся по дому і шукав сховані подарунки, напередодні поклялася собі, що нізащо не признається таткові, хоч академік і не питав, про вусоголільне диво, та варто було Петру Григоровичу повернутися додому і попросити доньку зробити йому чаю, як Ліда вхопила татка за руку, потягла на кухню, відчинила шафку і радісно повідомила:
— Татусю… Я тебе люблю… І твої очі! І бороду. І вуса…
— Доню, ти часом не перебирала дитячих книжок? — розсміявся академік. — Бо я відчуваю себе хворою бабусею з «Червоної Шапочки»…
— А твої вуса я люблю особливо! — радісно вигукнула, вихопила з шафки коробку з машинкою. — І тому поздоровляю тебе з завтрашнім ювілеєм і дарую твоїм вусам…
Наступного дня всі домашні вітали академіка, а Ліда стояла в кутку і журилася. От знову вона все зробила недоладно. Петро Григорович обцілував Іветту, Платона, Ангеліну, підійшов до Ліди, запитав лукаво:
— Як тобі мої вуса, доню?
— Прекрасні вуса. — Тільки тепер Ліда роздивилася, що таткові вуса акуратно підстрижені.
— Добре, що ти подарувала машинку заздалегідь, доню. З такими вусами ювіляру не соромно вітання приймати та гостей зустрічати…
Гості! Згадала, аж зупинилася посеред вулиць. Вони ж зі Стасом запросили на новорічну ніч Стасового друга Олега і Лідину колегу Зоряну. І як же Ліда при чужих людях падатиме на коліна і цілуватиме Стасову руку, щоб угамувати підсвідомі грішні наміри чоловіка ліками під назвою «обсидіан»?
Ухопила мобільний.
— Стас? Стасику, де ти?
Стас саме їхав за Лідою до клініки.
— Ні, коханий, ні. Я сьогодні звільнилася раніше. Купувала всім подарунки. Я вже на Європейській площі.
«Тойота» зупинилася біля Українського дому за десять хвилин. Ліда збуджено глянула на веселого чоловіка, не втрималася:
— Я підготувала тобі надзвичайний сюрприз, та я зможу… Зможу не промовити й слова! Ну, Стасе! Затули мені рота!
Стас усміхнувся, затулив Лідині вуста поцілунком. Відірвався, глянув їй
