Гра в кохання - Міра Лей

- Згідно його версії, то справа в тому, що я не хотіла ходити з ним, по кафе та ресторанах, віддаючи перевагу прогулкам в парку. А він начебто, після важкого робочого дня хотів відпочити. Так він пояснив наш розрив, спільним знайомим. 

- Дурня якась! - здивовано протягує хлопець.

- Погоджуюсь!

- Так, яка твоя версія? - з цікавістю запитує Макс. 

- Хлопець, вирішив охмурити чергову студентку, щоб було з ким "порозважатися". Та не на ту натрапив і три тижні залицянь нічого не дали. Ось він і вирішив, що ловити тут більше нічого! - спокійно пояснюю не дивлячись в сторону хлопця, проте боковим зором бачу, як Максим уважно розглядає мене, наче я сказала щось дивне. 

- А можна спитати? Чому ти не хочеш ходити в кафе, мені ти також уже два рази відмовила?

- Яка різниця?

- І все ж? - наполягає хлопець 

- Це важко пояснити... - я на декілька секунд замовкла, щоб обдумати як правильно сказати - Розумієш, ідучи кудись з хлопцем я чудово розумію, що за вечерю платити буде він, і я знаю що так правильно. Проте, мені не зручно коли хтось тратить на мене свої кошти, після цього, я почуваю себе винною цій людині. Тому, стараюся проводити час там, де не треба витрачати багато коштів! - все ж видавлюю із себе, те що хотіла сказати. 

- Розумієш, це якось не правильно... чи що.. - делікатно починає Левицький - Це нормально, коли хлопець тратиться на свою дівчину. 

- Я знаю. І не прошу щоб ти мене зрозумів. Ти запитав, я відповіла - сухо кидаю, а насправді я й сама не розумію для чого це йому розповіла, тому думаю краще змінити тему - І взагалі давай уже збиратися.

Хлопець не задоволено подивився на мене, та все ж схвально кивнув. Після, ми забрали стакани та пустий пакет, і відправилися в машину. Як виявилося, я сама того не помітивши злопала усе.