Вода, павутина - Нада Гашич
Тоді підскочив на ліжку, причому на добрий метр.
— Знаю, знаю, що зі мною! Я прагну слави!
Зізнався самому собі і тієї ночі так і не заснув. Мріяв, як він проходить коридорами і залами, а королеви й королі, королевичі і королівни, графи і графині махають йому руками, кланяються йому до землі і гукають:
— Хай живе найкращий на світі пекар! Слава! Слава!
Уранці встав сердитий, невиспаний, похмурий і рушив до своїх пекарських хоромів замісити на новий торт. Та ба… Ох! Той торт стояв на підставці зовсім скособочений, глазур була мутна, прикраси занадто м'які, а коли здивовані гості все ж скуштували його, відразу неввічливо виплюнули.
— Фу! Який він несмачний!
Торт справді був несмачний: пекар забув додати цукру-пудри.
Жахливо!
Чимало гостей понатягали на свої огрядні тіла дорожні сукні та плащі і поїхали, ледь попрощавшись.
Жахливо!
Як король розлютився! Підскакував від горя і люті на своєму престолі, а якби він був хоч трішки худішим, давно б побіг до придворного пекаря, щоб заліпити йому запотиличника. А так лише кричав, погрожував і обіцяв привселюдно, перед усіма королями і королевами, королівнами і королевичами, графами і графинями ще того ж таки вечора наказати спекти самого пекаря у печі для хліба, якщо до завтрашнього сніданку той не приготує найсмачнішого торта, який коли-небудь подавали при дворі.
Слуги рознесли поголос, що пекар страшенно провинився і йому загрожує смерть.
Дійшла ця звістка і до пекаря, і він поквапився до коваля, щоб замовити дивовижного ковпака, в якому спече дивовижного пирога, яким врятує свою голову. Ага, так…
Єдине, чого пекар не знав, було те, що придворний коваль також ночами не спить. Узагалі не спить і ночами лише мріє, як він стане найславнішим ковалем придворних ковпаків, якому вклонятимуться усі вельможі цього світу. Придворний коваль марив, як проходить коридорами і залами, а королеви і королі, королевичі і королівни, графи і графині тим часом махають руками, кланяються йому до землі і гукають:
— Хай живе найкращий на світі коваль ковпаків! Слава! Слава!
І в момент, коли коваль повністю захопився своїми мріями, увійшов придворний пекар і замість того, щоб чемно попросити коваля, грубо наказав йому:
— Щоб до ночі ти викував мені найкращу форму для торта, щоб мій торт був прикрашений цукровими нитями, тоненькими, як павутинка, щоб цукрові кульки були, наче кришталики, і коли я це посиплю цукром-пудрою, нехай переливається, наче подрібнений перламутр. Нехай це буде торт над усіма тортами, смаколик над усіма смаколиками, який ніхто ніколи не зможе забути. Щоб до вечора все було готове, бо інакше я накажу тебе засмажити на твоєму ковальському горні.
Сказавши це, пішов до своїх хоромів.
Надвечір сердитий, наляканий і стурбований знову подався до коваля.
Коли там біля своїх нових ковпаків — сяючих, блискучих і неперевершених — сидить задоволений коваль.
— Доброго тобі вечора, пекарю! — вклонився коваль. — Я викував тобі сяючі і блискучі форми, крізь які тектиме топлений цукор і створюватиме тонкі ниті, як павутину, формочки, в яких цукрові кульки будуть блискотіти, наче кришталики, а коли ти посиплеш це цукром-пудрою, переливатиметься, як подрібнений перламутр. Із твоєю вмілою рукою це буде смаколик, якого ніхто ніколи не забуде.
Радісний пекар узяв форми і, забувши подякувати, пішов пекти торта і варити цукрову глазур.
Уранці король надіслав сторожу розвідати, що з тортом і що з пекарем, а коли йому повідомили, що торт спечений і прикрашений і що вони ніколи нічого красивішого не бачили, король на радощах підскочив на своєму престолі і наказав розбудити всіх гостей, які ще залишилися.
