Мудрі жінки - Людмила Когут

Невістки поправили на могилі квіти і вінки, поплакали і притулилися до чоловіків.

Вони знали, що зі смертю свекрухи багато що зміниться в їхньому житті і, найімовірніше, на гірше.

Їхня свекруха була винятком із загальноприйнятих правил. Здебільшого заміжні жінки, старші чи молоді, обговорюють своїх свекрух, і зазвичай вони в них нестерпні, що не завжди відповідає істині. Оксана ж так зуміла завоювати любов і повагу своїх невісток, що багато хто думав, що це просто талановита акторська гра. Але це було не так. В Оксани було «золоте правило»: як ти хочеш, щоб люди ставилися до тебе, так і ти маєш ставитися до людей. І тоді все буде гаразд.

Вона ніколи не робила відмінності між своїми дітьми і невістками. Щиро хотіла, щоб її діти були щасливі у своїх сім’ях.

Вона з першого знайомства з дівчатами, яких привели сини в батьківський дім, показала їм, що вона буде їм завжди підтримкою і другом.

Щонеділі сини зі своїми молодими дружинами приходили додому на обід. Це був не тільки смачний мамин обід, це був урок мудрості і щирості, проведений ненав’язливо у веселій сімейній атмосфері. Вона завжди щось дарувала своїм синам і невісткам, хай невеличке, але куплене від душі і з любов’ю.

Вони раділи щирим дарункам та йшли додому веселі і задоволені. Несли зі собою смачні мамині витвори кулінарного мистецтва і раділи, що жінкам не доведеться кілька днів стояти біля плити.

Із смертю Оксани обірвалося щось у серцях синів і невісток. Але вона вчила їх бути завжди разом: і у свята, і в будні допомагати одне одному. Сини мусять виконати мамину волю і виховувати своїх дітей так, як їх виховала мама, і пам’ятати її навчання.

— Коли молоді люди створюють сім ї і народжують дітей, тільки тоді вони можуть зрозуміти, скільки праці щоденно і щоночі віддавала мама їм. Вставала вночі і прислухалась, як дихає її дитятко, перевіряла, чи накрите, не холодне, не мокре. І так з дня у день, поки ви не підросли. А яка охоплює радість, коли дитя робить перші кроки, чи вимовить уперше:

— Мамо!

Як плакала мама від щастя і радості, що ви нарешті заговорили, тішилась, що ви такі розумні і гарні! Пам’ятайте, що діти — основа життя і треба жити, щоб виховати і поставити їх на ноги. І щиро радіти, що діти твої — порядні і розумні люди, які слухали твої щоденні поради, нервували, що одне і те саме стільки разів сказане і повторене. Але тепер ви вже дорослі, і зрозуміли, що тільки щоденне моє навчання і ці нескінченні вечірні бесіди дали гарний результат.

Її слова і вчинки були, як пожива і вода для сухої спустошеної землі. Тільки після підживи ґрунту можна дочекатися гарних плодів. Бачив і знав це й батько, та він, як багато хто із сучасних чоловіків, був у сім’ї, але мав свій окремий світ, своє окреме життя, куди не впускав нікого. Це була глуха стіна, за яку ніхто не міг ступити й кроку.

Він був гарним татом, чуйним і люблячим чоловіком, але в нього не один раз наче роздвоювалося його «я», його сутність розривалася надвоє. І це мучило Сашка зараз найбільше.

Одружувався він з любові, але водночас і з великою вигодою для себе. Прорахував, що Оксана буде ідеальною дружиною для нього, гарною господинею. Але потім виявилось, що, окрім того, вона була і прекрасною мамою для їхніх дітей. Оксана була просто вовчиця, як він не один раз і називав її, бо оберігала своїх вовченят від усього: від негативного впливу вулиці, друзів і навіть від нього, тата, — ніколи не сварила дітей при ньому. Наказувала їх за якусь провину сам на сам і не доводила до відома чоловікові, що діти були нею за щось покарані.

Якщо Сашко сварив дітей, то вона його делікатно підтримувала, а потім увечері в ліжку тихенько робила зауваження, що він був занадто різкий з ними. Була вродженим педагогом, як кажуть — від Бога.

Діти майже не чули сварок батьків, хоча між ними і були якісь перемовки, бо хата — не церква. Але ніколи не було злоби, а лише розмови двох людей, які поважають одне одного, живуть і виховують спільно дітей, вирішують разом якісь побутові проблеми. Не було погромів, бійок, криків чи лементів, які не раз діти чули за сусідськими стінами. У домі була добра сімейна атмосфера. Що голосно робили — то це сміялись і танцювали, коли була якась гостина.

Усі ці думки і спомини змінювалися в голові Сашка безперервно, поки вони їхали із цвинтаря.

Діти роз’їхалися по домівках, а він, спустошений і нещасний, сів переглядати старі листи, світлини та різний інший непотріб.

Щось викидав, щось відкладав убік з обережністю, любов’ю і сумом.

Розбираючи все це, він поринав у минуле, хотів його повернути. Розглядав кожен папірець довго і уважно. Дружина була дуже сентиментальною і зберігала всі папери — записки з пологового будинку, якісь цікаві вислови відомих людей, старі блокноти з телефонами друзів. Альбомів із світлинами було важко перелічити, це була її хвороба. Оксана любила фотографувати дітей, чоловіка, друзів, з приводу і без — просто так. На ці світлини йшла сила-силенна грошей. Зате коли йшли до когось з друзів на гостину, завжди брали світлини з попередньої забави, зроблені Оксаною і оформлені в невеличкий альбом. І всі друзі мали приємні згадки про проведений раніше час.

Сашко порозкладав на підлозі альбоми і переглядав їх. Ось вони з Оксаною молоді, зі своїми батьками. А тут — уже вагітна першим сином, а тут — уже і другим. Ой, а ось тут — таке кумедне фото з дітьми. Як добре, що вона так кохалась у фотографуванні, тепер можна поринути в минуле і пожити трохи споминами.

Сашкові на роботі дали кілька вихідних з приводу такої