Мудрі жінки - Людмила Когут

Вода, тихо дзюркочучи, стікала по камінцях, і хотілося слухати її спокійний шепіт. Особливо гарно було тут увечері. Запах квітів розносився легким вечірнім вітерцем. Навесні квітнув бузок, а потім жасмин, влітку троянди, лілії, фіалки і матіоли п’янили запахом, аж паморочилось у голові. Восени чорнобривці огортали все своїм солодко-терпким запахом.

У подвір’ї Марії було створено казкове царство квітів і трав. Неподалік від квітника з фонтанчиком Степан влаштував майданчик для літнього відпочинку, де господарі разом з друзями смажили шашлики та пекли картоплю.

Навколо був гарний акуратний пліт з ліщини, а на ньому виблискували своїми боками старі глиняні глечики, горщики, кухлі та інше начиння, зроблене старим сільським гончарем. Весь цей глиняний дріб’язок Степан і Марія повишукували у своїх родичів по селах, де воно роками лежало на горищах, припадало порохом і багато років нікому не було потрібне. Тепер же ці гончарні вироби стали окрасою всього майданчика. Степан їх ретельно вичистив, полакував безколірним лаком. Але коли господарі цього глиняного «скарбу» приїхали на оглядини і побачили старі глечики в новому вигляді, то їх зразу взяли завидки. Хоч бери і забирай назад! Спокійно дивитись, як гарно вони виглядали серед різнокольорових мальв, які Марія посадила уздовж плоту, заздрісникам було нелегко.

Але друзі і знайомі любили бувати в гостях у Степана і Марії.

Степан був кремезним міцним чоловіком, мав гарне чорне волосся і карі очі, в яких променилася усмішка. Це був такий чоловік, якого жінки завжди пропускають через сито своїх очей. Степан був не тільки чудовим господарем, але ще й успішним бізнесменом. Безперечно, не олігарх, але на рівні нашого містечкового побуту — впливова людина. Мав невеликий м’ясо-ковбасний цех.

Від нього завжди пахло гарними французькими парфумами і легенько відгонило копченим м’ясом. Це так завжди буває: пекар смачно пахне хлібом, а шахтар ніколи не відмиє з лиця вугільний пил. Так і Степан злегка пахнув копченим м’ясом. І як він не старався позбутися цього запаху, йому це не вдавалося. Але це не відлякувало від нього жінок, вони завжди йому симпатизували.

Степан і Марія були гарною парою, у них були однакові погляди на житейські істини. Єдине, що в них не склалось, — не було дітей. Тому вони всю свою енергію вкладали в хату, побут, друзів і подруг. Найближчими друзями в них була також бездітна пара — Андрій і Ганна. Вони мали квартиру в центрі містечка, невелику і не так гарно умебльовану, як у друзів, і тому дуже часто проводили час у комфортній і затишній атмосфері, у товаристві Степана і Марії. Оскільки Марія і Ганна разом працювали і бачилися щодня, то знали одна про одну все. Душевні переживання, секрети, болі, проблеми і радощі виливали одна одній щоденно, також ділилися найсокровеннішими — стосунками з чоловіками. Це неприпустимо!..

Чоловік Г анни — худорлявий і непоказний Андрій, був хорошою людиною. тили вони разом із студентських літ, не погано і не добре — так, як усі. Любили бувати у своїх друзів на «віллі», де завжди було людно, гамірно і весело.

Спливали роки, Марія і Ганна залишалися найкращими подругами, майже сестрами. Степан і Андрій також товаришували, всі вихідні і свята проводили разом. Але щастя не буває вічним, випадає на долю і чорна смуга. Захворів Андрій — важко, смертельно. Як не боролися за його життя — не врятували.

У смерті важко відпроситись. Лишилася Ганна сама, сумна і нещасна, забута всіма. Тільки Марія пам’ятала про свою подругу: і

на свята покличе, і вдома залишить її на ніч. Як іде з чоловіком чи в театр, чи в кіно — усе втрьох.

Усі звикли, що друзі були разом і в свята, і в будні. Жінки з великим життєвим досвідом час від часу перешіптувались між собою, що не буде з цього добра.

На роботі руда Марта несхвально ставилася до такої постійної сімейної опіки над Пінною. Стефанія, яка була трохи гультяйкою, сміючись, говорила Марії:

— Ти що, хочеш віддати Степана Ганні?

І от трапилось те, що мудрі люди передбачали.

Поїхала Марія відпочивати одна, без чоловіка. І, як у відомому анекдоті, трохи захворіла і приїхала додому раніше, ніж мала повернутися за путівкою.

Те, що побачила удома, її так вразило, що краще б їй умерти на тому курорті. Увійшла в дім, бачить: лежить її чоловік і найкраща подруга в їхньому сімейному ліжку! Немає гіршої образи і більшої біди, коли любов руйнує зрада!

Що робити? Кому пояснити і що? Враз згадала Марія всі перешіптування і поради, а саму кинуло в дрож, як у пропасниці і лихоманці!

Тільки жінка, яка пережила це, може зрозуміти її біль і жаль. Але як би людину не жаліли, всі болі вона переживає сама, наодинці зі своєю хворою душею. Найбільше вразив її Степан, сказав як ножем у груди вдарив:

— Ми з тобою всі роки жили, офіційно не одружені, і не брали шлюбу, я тобі нічого не винен і ти мені нічого не винна. Я хочу одружитися з Г анною, з нею доживати віку.

Він забув чи хотів забути, що вони жили всі ці роки разом на віру, бо були такі часи, що шлюб брати не можна було.

Забув, як приїхали разом із села і купили місце під забудову, де була старенька хата Степанового родича. Цей родич за їхні гроші «подарував» їм цю маленьку хижку, на місці якої поставили розкішний палац. Працю і душу в усе це вкладали Степан з дружиною разом. От тільки результат праці тепер належить йому. Правду кажуть, що людська підлість не має меж. Так і в цій історії. Марта і Стефанія, як могли, підтримували Марію.

І до священика на пораду ходили, і до екстрасенса. Та не було на це ради. Ніхто не