Крижаний - Янина Кап (Зоя Маг)

Леонід відчував, як біль пульсує в скронях, але головне — він був живий. Сергій підхопив його під руку, допомагаючи піднятися. У приміщенні залишилися сліди короткого, але запеклого бою: кілька повалених охоронців, розкиданий інвентар і калюжі розлитого пального. 

— Льоня, ти точно можеш іти? — запитав Сергій, оглядаючи друга. 

— Можу. Головне, щоб ноги тримали, — відповів Леонід, притискаючи руку до боку. 

— Руслан, прийом, ми забрали його. Забезпечуйте прикриття! — Сергій стиснув гарнітуру, передаючи команду. 

— Прийнято. У вас є максимум п’ять хвилин, поки підмога Сухаря не з’явиться, — відповів Руслан. 

Макс і Вітя обшукали склад, шукаючи важливі документи чи докази, які могли б пов’язати Сухаря з незаконними операціями. Вітя дістав із шафи невеликий кейс. 

— Сергію, це може бути те, що нам потрібно, — сказав він, передаючи кейс. 

Сергій швидко відкрив його і побачив кілька флешок, розписки та список контактів. Він посміхнувся. 

— Це наш квиток. Тепер забираймося звідси. 

***

На вулиці було тихо, але ця тиша здавалася підозрілою. Група швидко рухалася до автомобіля, що стояв у затінку дерев. Руслан передавав дані з дрона: 

— Хлопці, біля периметра три авто. Мабуть, це їхня підмога. Ви повинні рухатися швидко. 

Сергій зупинився на секунду, оцінюючи ситуацію. 

— Руслан, можеш відволікти їх? 

— Уже працюю. 

Над складом почулися гудіння двигунів дрона, а за мить яскравий спалах засліпив територію. Руслан запустив димові заряди, які закрили групу від переслідувачів. 

— Тепер біжимо! — наказав Сергій. 

Вони встигли до автомобіля в останню секунду, коли на горизонті з’явилися фари інших машин. Макс сів за кермо, натиснув на газ, і авто рвонуло з місця. 

— Тримайтеся, зараз буде гаряче, — попередив він, вправно маневруючи між ямами на дорозі. 

***

Через годину вони дісталися безпечного місця — покинутого будинку за містом, який використовували як тимчасовий штаб. 

Леонід, змучений і розбитий, важко опустився на диван. Сергій одразу почав перевіряти флешки та документи з кейса. 

— Ось воно… — прошепотів він, дивлячись на екран ноутбука. 

— Що там? — запитав Леонід, хоча голос звучав хрипко. 

— Список їхніх постачальників, контакти та навіть розписки на отримання грошей. Це не просто підозри — це докази. Сухар тепер у наших руках. 

Леонід кивнув, але не міг позбутися думки, що це лише початок. 

— Якщо ми їх дістали, вони захочуть відповісти. Будь готовий, Сергію. 

Сергій зітхнув і закрив ноутбук. 

— Завжди готовий. 

Леонід відкинувся на спинку дивана, вдячний за те, що він знову серед своїх, але в глибині душі знав: цей бій ще не закінчено.