Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Шановна стара _леді полюбила Родона Кроулі ще хлопцем, послала в Кембридж (тому що його брат учився в Оксфорді), а коли керівництво вищезгаданого закладу запропонувало юнакові покинути його мури після двох років перебування там, купила небожеві офіцерський патент у лейб-гвардії Зеленому полку.

Цей молодий офіцер був відомим, неперевершеним гульвісою і денді. На той час англійська аристократія розважалася боксом, полюванням з собаками на пацюків, їздою четвериком, грою в м’яч, і він захоплено віддавався всім цим шляхетним мистецтвам. І хоч він служив у гвардійському полку, що не мав ще нагоди показати свою хоробрість у чужих краях, бо його обов’язком було охороняти особу принца-регента, а все ж він (через карти, які дуже любив) мав на своєму рахунку три криваві дуелі і в такий спосіб переконливо довів, що не боїться смерті.

«І того, що настане після смерті», — додавав містер Кроулі, підводячи до стелі зелені, мов аґрус, очі. Він весь час піклувався про братову душу і про душі тих, хто не думав так, як він: у цьому знаходять собі розвагу багато поважних людей.

Легковажну, романтичну міс Кроулі зовсім не жахала хоробрість її улюбленця; після кожної дуелі вона не тільки сплачувала Родонові борги, а й не хотіла слухати того, що їй нашіптували про його розпусту. «З часом він передурів, — казала вона. — Він куди кращий за того облудника и зануду, свого брата».

Познайомивши читача з чесними мешканцями замку (їхня простодушність і зворушлива ідилічна чистота, безперечно, показує переваги села над містом), ми повинні відрекомендувати і їхніх родичів та сусідів з пасторського дому Б’юта Кроулі та його дружину.

Превелебний Б’ют Кроулі, високий, показний, веселий чоловік у крислатому пасторському капелюсі, був у графстві багато популярніший за свого брата, баронета. Свого часу він був загрібним команди Крайст-Черчі і перемагав найкращих боксерів у змаганнях студентів із «міськими». Закінчивши коледж, він не кинув боксу та інших атлетичних вправ; на двадцять миль навколо без його присутності не відбувалося жодного боксерського змагання, а в цілому графстві він не пропускав жодних кінних перегонів, змагань на човнах, чи то під вітрилами, чи на веслах, знаходив спосіб потрапити на кожен бенкет, на кожні вибори, на кожен проханий обід чи взагалі на добрий обід. Гніду кобилу Б’юта Кроулі і ліхтарі його брички можна було зустріти й за двадцять миль від пасторського будинку, коли мав відбутися проханий обід у Фадлстона, Роксбі, в замку Уопшота чи в інших великих лордів графства, — з усіма ними він приятелював.

Пастор мав гарний голос і співав: «Вітер з півдня хмари лиже…», хвацько гейкаючи у приспіві під гучні оплески присутніх. Він їздив на полювання в куртці кольору перцю з сіллю і був одним із найкращих рибалок у графстві.

Місіс Кроулі, пасторова дружина, була маленька спритна жіночка, що складала проповіді для цього шановного богослова. А що вона була доброю господинею і разом з дочками сиділа вдома, то стала необмеженою володаркою в пасторській господі, мудро надавши чоловікові цілковиту волю поза нею. Він міг виїздити й приїздити, коли йому хотілося, міг обідати в гостях і по кілька днів, бо вона була ощадлива жінка й знала ціну портвейнові. Відколи місіс Б’ют прибрала до рук молодого пастора з Королевиного Кроулі (вона була з доброї родини — дочка покійного полковника Гектора Мак-Тевіша; разом з братом вона поставила на Б’юта в Гарроугейті й виграла), то розважно й ощадливо порядкувала в пасторській садибі. Та, незважаючи на її зусилля, містер Б’ют однаково не вилазив з боргів.

Років із десять йому доводилося виплачувати студентські векселі, видані ще за життя його батька. А 179… року, тільки-но звільнившись від цих боргів, він поставив сто до одного (по двадцять фунтів) проти «Кенгуру», який виграв у кінних перегонах. Довелося позичити тоді грошей під страхітливі відсотки, які він і досі сплачував. Сестра інколи допомагала йому якоюсь сотнею фунтів, та, ясна річ, найбільшу надію він покладав на її смерть, коли «Матильді. хай їй грець (як він любив казати), таки доведеться залишити мені половину своїх грошей».

Отож, як і буває між двома братами, баронет і пастор мали достатню підставу ненавидіти один одного. Сер Пітт завжди брав гору в незчисленних родинних суперечках. Його син Пітт не тільки не цікавився полюванням, а й влаштував молільню під носом у свого дядька. Другий син, Родон, як було відомо, мав успадкувати більшу частину тітчиного багатства. Через ті грошові розрахунки, через ці спекуляції життям і смертю, через мовчазні баталії за родинну здобич між братами на Ярмарку Суєти вроджуються найніжніші почуття. Я сам знаю випадок, коли асигнація в п’ять фунтів розбила півсторічну приязнь між братами, і не можу не радіти, як подумаю, що в нашому меркантильному суспільстві існує така віддана й непорушна любов.

Важко собі уявити, щоб місіс Б’ют не помітила появи в Королевиному Кроулі такої особи, як Ребека, й того, як вона поступово здобула прихильність усіх мешканців.

Місіс Б’ют, що знала, на скільки днів у замку вистачило яловичої полядвиці, скільки білизни вже відкладено до великого прання, скільки персиків доспіло на південній шпалері, скільки порошків приймає леді, коли вона хвора, — бо декотрі провінційні кумасі беруть дуже близько до серця такі речі,— місіс Б’ют, кажу, не могла пропустити повз увагу нову гувернантку в замку і не розпитатись як слід, хто вона, звідки і яку має славу. Челядь з обох родин уміла порозумітися між собою. На кухні в пастора завжди знаходився добрий кухоль еля для замкової челяді, яким вона в себе не дуже обпивалася, і, певна річ, пасторова дружина докладно знала, скільки солоду клали в замку в кожну діжку пива; челядь із замку та пасторського дому була ріднею, так само як і її господарі, і в такий спосіб кожна родина була чудово поінформована, що в кого робилося. До речі, треба сказати, що так воно завжди буває: поки ви приятелюєте із своїм братом, його вчинки вам байдужі.