Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
– Та ти ділом давай! (Лясь!)
– Та ти ділом і проси! (Лясь!)
– Та ти подивись на воли! Карасі – не воли! У яремці як діти! Канафетики! Бери за що хочеш, лізь під їх, – як сестра рідна! Дитини не займе, а ти «двісті»?!
І знову тягнуть сірого за хвоста, роззявляють сірому рота, давлять за горлянку, лапають під хвостом, беруть за холку, гладять по шиї…
Ходять кругом нього, дивляться на нього…
– Молись Богу! Двісті двадцять! (Лясь!)
– Менш як сімдесят п’ять не буде! (Лясь!)
– Не буде? (Лясь!)
– Не буде! (Лясь!)
– Хай стоять!..
– Хай стоять!..
І пішов од сірого невідомий… Пішов, з-за четвертого чи п’ятого воза кричить:
– Береш двісті двадцять?
– Ні, не беру!
– Бери, а то за печінку тебе візьме!
– Хай бере…
І стоїть знову сірий біля воза, думає думку волячу, аж доки знову:
– Скільки за ці бузівки?
– Триста!
І т. д., і т. д.
Може, поїде сірий додому, може, поїде сірий на другий хутір чи в друге село…
А може, потрапить сірий он до того «панка» з тоненьким довгим ціпком у руці, у піджаку й із золотим перснем на пальці, – і буде тоді з сірого «беф-строганов».
Стоїть сірий, ремиґає…
І корови стоять… Стоять ті корови, що «заливають молоком»…
– Скільки за цю «нємку»?..
(«Нємка» сіра, вим’я торбинкою і в кізяках.)
– Шістдесят!
– Тьху!
– Собаці під хвіст!
Не зійшлися, значить! Коротко, але рішуче…
……………………………….
– А за цю «мадаму» скільки б ви хотіли?
– Вісімдесят!
– Небагато й хочете…
– Та ви ж подивіться: картина – не корова!
– Та то так! Тільки ж інша дівка як на пику, так така ловка, що хоч воду з лиця пий, а там погляди – вона й твердувата!
– Та то вже, як знаєте…
– Да-а-а! Менш би слідувало прохать!
– Да-а-а!
……………………………….
– Скільки за ребйонка?
«Ребйонок» – бузівок чорненький, кругленький, з отакунькими ріжками…
– Двадцять сім!
– Пущай дітьо подрастьоть!
– Хай росте…
……………………………….
І моляться, і хрестяться, і ляскають, і проводять, і божаться, і доять…
Купують – продають… Продають – купують… Міняють…
А навкруги:
– М-м-му-у!
– Ве-е-е!
– Ме-е-е!
……………………………….
…Ятки… Вулиця з яток…
«Ларьок» тріпоче червоною вивіскою…
Мають червоні прапори над маленькими вивісочками:
«Остапівське єдине споживче товариство»…
«Попівське ЄСТ»…
«Федорівське ЄСТ»…
Між ятками живий потік – просунутись нема куди…
На штани, на спідниці, на сорочки…
– А це ж міцне?
– Зубами не розірвеш…
– А почім?
– Тридцять п’ять!
– Та й дорого ж!
І тягнуть той ситець, і на зуба пробують, і радяться, радяться, радяться…
Тут більше хусток, кохточок, безрукавок…
«Баб’яче» царство…
– І ви тут? Драстуйте!
– Здорові були!
– На спідницю?
– Ні, це я Федькові на сорочку…
– Почім?
– Тридцять п’ять…
– А я оце дітям гостинця…
А «гостинці» ті барвистими папірцями пообкручувані, з хвостами на обох кінцях, так і тягнуть до себе, так і тягнуть.
– Почім?
– Три копійки штука…
– Е-е-е!
– Є і по дві на копійку! А ці по п’ять на копійку…
– А ось по двадцять! Беріть оцих: солодкі та добрі.
– Дайте!
……………………………….
Дзвонять чавуни, дзвонять коси, деренчать гребінки…
– А тіки за цю гребінку?
– А ви, кумо, гребінку купуєте?
– Еге ж!
– Бери, тьотю, от єту гребінку!
– Малувата вона… Мені таки таку, щоб і вошу вбити, щоб таки і прясти…
– Бери оцю! Цією тигру вбити можна!
– Та ще щоб і плавкенька була…
– Єта сорок!
– Та хай вам!
– Бери меншу, дешевша буде!
……………………………….
Біля кіс діди… Дзвонять, дзвонять, дзвонять… Стружать одну об одну…
– Якісь вони не такі…
– А яких вам треба?
І знову:
– Дзень! Дзень! Дзень!
Півдня косу вибирає…
– Дзень! Дзень! Дзень!
……………………………….
– Ось яйця! Сюди яйця! Отут яйця!
– Дранки! Дранки! Баби, дранки!
– Неси курку! Сюди курку!
– Квасу! Ось квас! Только в Москві та в нас!
– Руб поставиш, два возьмьош!
……………………………….
Хрипить орган… Скиглить скрипка…
А теноральний бас-профундо з тонісіньким байдужим сопрано розповідають праведним:
Птиця воздух наполняла,
Безпрестанно всьо літала
І крилами трепетала,
Хвалу Богу воздавала…
……………………………….
Ярмарок!
……………………………….
III
– Бе-р-р-р-е-жи-и-ись! Побережись! Побережись!
– Н-н-но-о! Н-но-о-о!
…Цьвох! Цьвох!
– Ех, арабська!!!
– Н-но-о! Побережись! По-о-о-бережись!
– Та не бий! Не бий! Ходою її, ходою!
– Не сіпай!
– Пр-р-робіжись!
……………………………….
Коні… Кобили… Стригуни… Лошата… Пекло…
Тут без батога нема людей…
Тут спочатку батіг, а потім уже людина…
Тут батожний свист, ляскіт, лемент…
Ту т:
– І-ги-ги-ги!
– І-і-і-і-і-і…
– Тр-р-р! Тр-р-р!
І цьвох, і цьвох, і цьвох!
Тут провадять, пробігають, запрягають, проїздять…
Тут оте «Молись Богу!», «Хрестись» – нервове якесь, рвучке, шалене…
– Кажи!
– Ка-а-а-жи!
І це «кажи» не просто собі слово «кажи», а божевільний крик…
– Ка-а-жи! Ка-а-а-жи, ти!
Тут б’ють по руках скажено, з надсадою, з розмахом, що боїш ся – ось-ось рука одірветься й покотиться під колесо!
– Ка-а-а-жи! Та ка-а-а-жи ж!
– Що ти на зуби дивишся? Ти на неї подивись! Ти дивись, що вона їсть? Хмиз! Тре… Як каменем, тре…
– Та…
– Та що ти такаєш? Що ти такаєш? Та щоб мене пранці їли, як вона щось у мене, крім соломи, їсть… А ти такаєш! Ти подивись на неї… Ти дивись, як іде! Іде як?! Ти на п’ятки дивись! Усі чотири п’ятки показує… Отуди дивись, а не в зуби ти дивишся…
– Та й худа ж яка!
– Слова нєт, коняка морена. А ти думав, їй мед? А якби тебе двадцять верстов прогнав та на солому потім поставив – ти б підстрибував?!
– Та…
– Та ти її на шматки рубай! Клади п’ятдесят пудів – і не здригнеться! А ти в зуби? Ну?!
– Та скільки ж ти хочеш?
Дядько держить на поводі свою білу. Вона підібрала задню ногу, одвісила нижню губу й дрімає…
– Даси тридцять!
Це, значить, коняку і тридцять карбованців додачі… Міняються…
– Візьми «токмо»…
«Токмо» – міньба так на так…
– Що ти мені «токмо»?! Ти дивись, що ти держиш… Старця держить, і «токмо»…
«Старець» байдуже махнув хвостом…
Циган до нього підбігає, роззявляє рота, витягає язика:
– Тут же в роті, хай Господь милує, як і в с…і! А він «токмо»… Ка-а-жи! Ділом кажи! Та ка-а-а-жи ж. Хочеш п’ять?!
– І то гроші!
І тріщать долоні, летять додолу шапки, гасає в повітрі «мать», бігає коняка, цьвохкають батоги, ріже вухо:
– По-о-о-бережись!!
Це на головній кінській алеї, де цигани, де баришники.
Тут вряд вози, біля возів підмощено землі, щоб коні стояли передком на горбку, – тоді вони поставніші, рівніші…
Тут яка-небудь «арабська» пробігає крізь два мури кусючо-палючих батогів і, прискочивши до воза, тяжко дихає…
Тут недосвідченого дядька облапошать так, що, привівши
