Моя гуцулія - Артур Сіренко
Серед опришків теж були свої священики, яким опришки сповідалися. Так у загонах опришка Івана Печеника (друга половина XVII століття) був священик Ігнатій Вервега з Космача, що зброю опришків освятив і «благословив їх у боротьбі за віру і правду», як писав сучасник – анонімний писар з Коломиї. Розказують, що наприкінці свого життя цей Ігнатій Вервега сказав, що йде назавжди від людей, зайшов до печери Проклята Прірва на Чивчинах і більше його і не бачили, а в ту печеру боялися люди навіть зазирнути – ходили чутки, що всі хто в ту печеру заходить, назавжди пропадає і не вертається. Сталося це ніби то в 1699 році.
Серед Вервег були і відомі гутники-склодуви. Одним із найвідоміших був Прокопій Вервега (1701 – 1790), що мав гуту в Косові, а потім в Коломиї. Його скляні вироби цінувались навіть у королівському дворі в Стокгольмі. Король Швеції Адольф Фредрік І особисто замовив йому виготовити кришталеві келихи для бенкетів. Розказують про Прокопія Вервегу таке. Одного разу один молодий панич Штефан Замойський купив у нього кришталеву чашу тонкої роботи і любив довго споглядати її. Одного разу під час такого споглядання Штефан загадково зник і з’явився так само несподівано через десять років і запевняв, що всі ці роки він перебував в чаші, і що там є цілий загадковий світ з містами і селами, замками і храмами. І що там він одружився, володів землями, був покликаний тамтешнім королем на війну, мало не загинув – у ту мить як його наздогнала ворожа куля він знову опинився в оцьому світі в своєму домі.
У ХІХ столітті знаним в Карпатах був ґазда Федір Вервега (1791 – 1888), що мав чималі стада овець і випасав їх на Чивчинах. Він же був у той час ватажком роду Вервег і мав обійстя в Косові, Космачі та в Буркуті, які потім передав своїм дітям та племінникам. Він запевняв, що в нього збереглися реліквії князів білих хорватів: золотий перстень, срібна корона з синім діамантом, меч з написом на ньому невідомою мовою. Ці реліквії начебто бачив студент краківського університету Олександр Рігенштоф, що гостював у Федора Вервеги у 1873 році і мав з ним якісь комерційні справи. Федір Вервега запевняв, що ці реліквії він заховає, коли відчує наближення смерті, бо нема кому їх передати – нащадки не оцінять і продадуть, чого робити категорично не можна. Коли він помирав, то сини запитали його на смертному ложі: «А скарби де?» А він відповів: «Заховав так, що не знайде ніхто довіку, аж поки не прийде їхній час».
У новітні часи відомо про Степана Вервегу (1892 – 1938), що був у Січових Стрільцях під час Першої світової війни. Був поранений в бою біля містечка Козова у 1916 році, перебував у шпиталі у Львові, у 1917 році знову у війську, у 1918 році брав участь у Листопадовому зриві, воював у лавах УГА, з 1919 року в армії УНР, брав участь в боях під Києвом та Житомиром, у 1920 році був у Станіславі, потім знову на фронті – боронив Львів від більшовиків в серпні 1920 року в лавах Третьої Залізної дивізії під командою генерал-хорунжого О. Удовиченка. Після війни опинився у Празі, де перебивався випадковими заробітками, у 1929 році повернувся в Косів. В останні роки життя захопився містикою. Помер читаючи апокриф (Євангелію від Фоми) – не витримало серце. Жителі Косова кажуть, що його забрав тоді Бог, бо бачили вони тоді над його хатою крилатого ангела вбраного в біле та золоте.
В лавах повстанців був сотник Петро Вервега з Ворохти (псевдо «Сіроманець») – воював з 1942 року, діяв в Чорному лісі, загинув в бою 14 серпня 1946 року. Список репресованих людей з роду Вервег величезний. Згадаю тільки про Данила Вервегу з Космача (1913 – 1982). Він був заарештований в липні 1946 року, засуджений по статті «Антирадянська пропаганда» в Коломиї на десять років таборів. Здійснив втечу з табору в Забайкаллі в 1948 році, зумів якось дістатися додому, потім нелегально перетнути кордон (не один), горами та лісами дійшов аж до Австрії в американську зону окупації. Потім виїхав до Аргентини, працював електриком Буенос-Айресі, потім в телефонній компанії «Cóndor plateado» майстром. Наприкінці життя придбав невелике ранчо, де жив на самотині і спілкувався тільки з гаучо, грав вечорами на гітарі емоційні мелодії мілонги споглядаючи вечірню заграву.
У 1891 – 1898 роках багато Вервег емігрувало до Бразилії, переважно вони осідали в естадо Парана. Серед Вервег, що жили там і живуть, найбільш відомим став Володимир Вервега (1910 – 1994), що успішно вирощував каву на своїй фермі і навіть вивів новий сорт кави «Розалінда», що вважається і донині одним із найбільш вишуканих і запашних сортів кави південної Бразилії. Цей сорт кави особливо цінував президент Бразилії Жуан Баптіста ді Олівейра Фігейреду (João Baptista de Oliveira Figueiredo) (1918 — 1999). Володимир Вервега опікувався виданням «Українська газета» та притулком для сиріт «Каса де пахарітос» («Casa de pajaritos»), зайнявся дослідженням павуків Бразилії, опублікував роботу в журналі «Naturalista brasileiro» по систематиці павуків родини Anyphaenidae під псевдонімом Рамірес Санчо Вердадейро (Ramírez Sancho Verdadeiro).
Історія триває (як це не дивно) і про рід Вервег ще буде написано чимало історій і складено буде багато нових легенд. Я впевнений.
