Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей
Тільки це одне йому й залишалося зробити в Більбао. Крім цього, він зробив уже все. З плащем він перевершив те, що раніше здавалося мені вершиною мистецтва й натхнення. З мулетою працював так розумно й красиво, як ніхто ще не працював до нього. Убив один раз добре, другий — непогано, третій — не надто добре. Тепер, після цієї, останньої фаени, що змусила публіку відчути, що час зупинився і в світі більше немає нічого, крім видовища на арені, йому залишалося тільки одне: так само майстерно вбити.
Найвправніший спосіб убити бика — це так зване ресібієндо. Цей спосіб найдавніший, найнебезпечніший і найкрасивіший, бо матадор не кидається на бика, а, стоячи на місці, викликає його і, коли бик кинеться, лівою рукою підставляє йому мулету, а правою вганяє шпагу в карк. Небезпечний він тому, що, коли матадор не зумів прикувати увагу бика до мулети, бик може підняти голову, ріг вгороджується в праве стегно. Для бездоганного ресібієндо вимагається, щоб матадор чекав доти, доки бик не виявиться так близько, що ще дюйм чи два — і ріг дістане його. Якщо він відкинеться назад чи надто далеко відведе мулету, шпага ввійде боком.
«Чекай, поки він ось-ось не дістане тебе», — основне правило ресібієндо. Не часто зустрічається матадор, у якого на це і витримки вистачає, і ліва рука досить сильна, щоб безпомильно орудувати низько опущеною мулетою. В основі своїй цей прийом той самий, що й пасе де печо, і тому Антоніо знову і знову пропускав бика повз свої груди, щоб переконатися, що бик не видихнувся, а отже, слухняно буде йти за мулетою, не зведе голову і не зупиниться раптом у нерішучості. Коли Антоніо побачив, що бик поводиться як слід, він поставив його навпроти себе і приготувався завдати удару.
Під час довгих нічних переїздів ми багато говорили про цей спосіб і вирішили, що для Антоніо, з його дужою лівою рукою, в самому прийомі немає нічого важкого. Вся трудність полягає в тому, що цей прийом небезпечний. Найменший промах, і матадор ризикує дістати удар в груди, схожий на удар кинджала, причому кинджал мав би бути завтовшки з палицю від мітли, і удар, завданий з усією міццю шийних м'язів бика, достатній для того, щоб перекинути коня чи розколоти дводюймові дошки бар'єра. Іноді кінці рогів такі гострі, що ніби бритвою розрізають шовкову тканину плаща. Іноді кінці рогів розщеплені, і будь-яка рана, завдана таким рогом, може виявитися завширшки з долоню. Нічого в цьому немає трудного, якщо можеш спокійно чекати, як летять наставлені просто на тебе роги, знаючи, що мусиш чекати доти, доки не залишиться ніяких сумнівів, що коли бик, відчувши, як у нього входить сталевий клинок, зведе голову, то ріг ударить тобі в груди. Справді, нічого важкого, казали ми в один голос.
Отож Антоніо підтягнувся, націлився шпагою і, виставивши ліве коліно, поманив бика мулетою. Величезний звір кинувся, шпага наштовхнулася на кістку між його лопатками, Антоніо натиснув на ефес, шпага зігнулася, Антоніо відокремився від бика, змахнув мулетою, і бик проскочив повз нього.
Ніхто в наш час не наважиться повторити ресібієндо. Це мистецтво пішло в минуле разом з Педро Ромеро, великим тореро з Ронди, який жив двісті років тому. Але Антоніо вирішив домогтися свого, поки бик буде спроможний нападати. Тому він знову поставив бика проти себе, націлився, знов поманив його, виставивши коліно і змахнувши мулетою, знов почекав до тієї миті, коли, якби бик підняв голову, ріг ввігнався б йому в груди. Знов шпага наштовхнулася на кістку, знов Антоніо відокремився від бика і знов помахом мулети відвів від себе роги.
Тепер бик став повільніший, але Антоніо знав, що ще один раз він може змусити його кинутися. Він зобов'язаний був знати це, але, крім нього, ніхто цього не знав, і глядачі, дивлячись на Антоніо, не вірили своїм очам. Для того щоб закінчити бій з тріумфом, Антоніо досить було б, не наражаючи себе на надмірну небезпеку, завдати звичайнісінького удару шпагою. Але Антоніо ніби тримав відповідь за ціле своє життя, за всі випадки, коли він, завдаючи удару, дозволяв собі ту чи іншу поступку; а таких випадків було чимало. Цьому бикові він двічі підставляв груди, і ніщо не заважало бикові ввігнати в них роги, а зараз підставить утретє. Він міг уже двічі ударити шпагою ледь нижче або вбік, і ніхто б не осудив його, оскільки при ресібієндо це цілком допустимо. Він знав місце, куди шпага входить легко й вільно, а удар все-таки вважається добрим, принаймні аж ніяк не поганим. За такі удари переважно й нагороджують вухом у сучасному бою биків. Але сьогодні — до дідька це. Сьогодні він розплатиться за кожне таке потурання.
Він поставив бика проти себе, і в цирку стало так тихо, що я почув, як позаду мене клацнуло віяло. Антоніо націлився, зігнув ліве коліно, поманив бика мулетою — бик кинувся, і тієї самої миті, коли роги його, якби він звів голову, поранили б Антоніо в груди, вістря шпаги ввійшло в карк бикові, бик рвонув уперед, слідом за червоною мулетою, але сталевий клинок під долонею Антоніо уже повільно входив у найвищу точку між лопатками бика. Ноги Антоніо не зрушили з місця, і тепер він злився воєдино з биком, і, коли рука його лягла на чорний карк, ріг уже минув його груди, і бик був мертвий. Але бик цього ще не знав і дивився на Антоніо, який стояв перед ним, звівши руку, — не з торжеством, а ніби в прощальному жесті. Я знав, про що Антоніо думав, але в першу хвилину я погано бачив його обличчя. Бик також не міг бачити його обличчя, але це було дуже дивне, сумне обличчя — дуже дивне для матадора, бо
