Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Невдовзі надійшов день, коли ця часова скрута спонукала його кинути алгебру й геометрію. До тригонометрії він навіть і не брався. Далі він викреслив із своєї програми хімію і залишив саму тільки фізику.
— Я не спеціаліст, — виправдовувався він перед Рут, — і не збираюся ним ставати. На світі так багато всяких наук, що за життя і десятої частки їх не опануєш. Я хочу мати загальну освіту. Коли мені будуть потрібні які-небудь спеціальні відомості, я подивлюсь у книжку.
— Але це зовсім не те, що знати самому, — заперечила вона.
— Та в цьому й немає потреби. Можна користуватися працями спеціалістів. Для цього вони й існують. От коли я прийшов, у вас працювали сажотруси. Це теж спеціалісти, і, коли вони скінчать свою роботу, ви матимете чисті димарі, хоч і не знаєте, як їх збудовано.
— Боюся, що порівняння невдале.
Вона глянула на нього допитливо, і в погляді її Мартін побачив докір. Але він був певен своєї слушності.
— Усі філософи, усі найвидатніші розуми світу фактично спиралися на праці спеціалістів. Так само робив і Герберт Спенсер. Він узагальнив те, що відкрили тисячі дослідників. Йому б треба було прожити тисячу життів, щоб зробити все самому. А Дарвін? Він використав те, що вивчали садівники і скотарі.
— Ви маєте рацію, Мартіне, — сказав Олні.— Ви знаєте, чого хочете, а Рут — ні. Вона не знає навіть, чого їй самій треба. Авжеж, так, — провадив він далі, не даючи дівчині заперечити. — Я знаю, ви називаєте це загальною культурою. Але хіба не все одно, що вивчати заради тієї загальної культури? Можете вивчати французьку мову або німецьку, можете замість них вивчати есперанто — ви однаково станете освіченим. Можете вивчати греччину або латину, хоч вони вам ніколи ні на що не здадуться. Однак це теж буде освіта. Ось два роки тому Рут вивчала англосаксонську мову й мала великі успіхи, а тепер вона пам’ятає тільки один рядок: «Коли поллють рясні дощі у квітні»[16]. Але це дало тобі певну культуру, — засміявся він, знов не даючи їй сказати й слова. — Я знаю. Ми ж учили це разом.
— Ти так говориш про культуру, неначе це засіб, а не мета! — вигукнула Рут. Очі в неї блищали, а на щоках горіли червоні плями. — Культура має мету сама в собі.
— Але це не те, чого Мартін хоче.
— Звідки ти знаєш?
— Мартіне, чого ви хочете? — спитав Олні, круто обернувшись до нього.
Мартін зніяковів і благально подивився на Рут.
— Так, справді, чого ви хочете? — сказала Рут. — Це розв’яже нашу суперечку.
— Ну, звісно, я хочу опанувати культуру, — нерішучо промовив Мартін. — Я люблю красу, а культура дасть мені змогу тонше й глибше розуміти її.
Рут скинула головою і переможно глянула на Олні.
— Дурниці! І ти сама це чудово знаєш, — заявив той. — Мартінові потрібна кар’єра, а не освіта, але випадково йому для кар’єри треба здобути освіту. Якби він хотів стати аптекарем, культура була б йому ні до чого. Але Мартін хоче стати письменником, тільки боїться сказати це, щоб ти не зазнала поразки.
А чому Мартін хоче стати письменником? — провадив він далі.— Тому, що він не багатий на гроші. Ти можеш забивати собі голову і саксонщиною, і загальною освітою, бо тобі не треба самій прокладати дорогу в житті. Про це дбає твій батько. Він купує тобі одежу й усе інше. Чого варта ця наша освіта, твоя й моя, Артура й Нормана? Ми просякнуті «загальною культурою», але якби наші батьки сьогодні збанкрутували, ми завтра б мусили складати іспити на шкільного вчителя. Ти, Рут, щонайбільше могла б тоді стати сільською вчителькою або ж викладачкою музики в пансіоні для дівчат.
— А що б ти сам робив? — спитала Рут.
— Та й я теж. Хіба б міг заробляти півтора долара на день фізичною працею, а може, теж зробився б учителем у школі для недоумків. Я кажу «може», бо за тиждень мене, певно, вигнали б через непридатність.
Мартін уважно стежив за розмовою і, думаючи, що Олні має рацію, водночас сердився на нього, що він так зневажливо ставиться до Рут. Поки він слухав їх, у нього складався новий погляд на кохання. Розум не має нічого спільного з коханням. Правильно мислить кохана жінка чи неправильно — то байдуже. Кохання вище за розум. Від того, що Рут не розуміє, як потрібно йому вибитися в житті, вона не втрачає своєї принадності. Вона чарівна, і які б її думки там не були, вона таки чарівна, ото й усе.
— Що ви сказали? — звернувся він до Олні, який своїм запитанням перепинив течію його думок.
— Я кажу, що у вас, певно, вистачить розуму, щоб не вивчати латини.
— Але ж латина це не просто культура, вона розвиває мислення! — вигукнула Рут.
— Ну, то як, Мартіне, будете ви її вивчати? — не вгавав Одні.
Мартін почував себе дуже незручно. Він бачив, що Рут з нетерпінням чекає його відповіді.
— Боюся, що в мене часу не стане, — сказав він нарешті.— Я якраз хотів би, але часу не стане.
— От бачите, Мартінові зовсім ні до чого ваша загальна культура, — тріумфував Одні.— Він знає, що йому потрібно, і знає, як цього домогтися.
— Але ж латина тренує розум, дисциплінує його. Це найкращий спосіб дисциплінувати розум. — Рут подивилась на Мартіна, ніби сподівалася, що він змінить свою думку. — Ви бачили, як футболісти тренуються перед серйозним матчем? Латина для мислителя — саме таке тренування.
— Маячня! Так нам казали, коли ми малі були. Але одного нам тоді не сказали, полишаючи згодом самим докопатися. —
