Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Земля - Ольга Юліанівна Кобилянська

Земля - Ольга Юліанівна Кобилянська

Читаємо онлайн Земля - Ольга Юліанівна Кобилянська
ти проклятий! – пищала вона. – Скорше буду на лаві лежати! Ти заженеш мене в сиру землю! Ти, злодію, непотрібе!» – та й з тим луснула мене в лице… Ну, я не захотів здіймати на неї руки, вона слаба, спорохнявіла, як старе дерево, та й тато надійшов на те, і я побоявся, але був дуже лютий. На все мусить вона прийти, та стара, все мусить вона добачити, і відтак заводить крик на ціле село. А відтак надходить іще й той і починає піпчити. Ой, – вирвалося нараз із його уст нетерпливо, – як уже вони мені всі допікають, як же допікають! А все ті перестороги… – і він урвав нараз, спльовуючи вперед себе згірдливо.

– А що каже вуйко Івон?

Він мовчав хвильку, задивившися понуро вперед себе в землю.

– Ну?..

– Ет, каже!

– Та що?

– Коби казав, а то він нічого. Се гірш усього!

Його очі прийняли чудний вираз. Здавалося, що збільшаються в льодово-зеленім блиску, що стають такими, від яких доводиться страхатися.

– Старий лиш один, що його я боюся! Він мені нічого не каже! Мовчить! І власне тому, що мовчить, я його боюся! По словах не так страшно! Сьогодні в'язав я з ним посторонки разом, й він за цілий час не промовив одного слова. Аж страшно було! Але ще давніше казав мені: «Кинь Рахіру! Се гріх, що ти її любиш! Вона тобі сестра! Я не позволю, аби ти взяв її за жінку! А як не послухаєш мене, то не слухай! Лише аби ти того потім не жалував!» І ніколи більше про те не говорив. Не можу знати, що він думає. Мама заводить на ціле обійстя, а він мовчить.

– Якби він був для тебе добрий, не заказував[93] би тобі мене брати! – обізвалася дівчина, обнімаючи поривисто обома руками його коліна. – «Се гріх!», – каже він, – і розсміялася. – Чи він буде за нас покутувати, у пеклі горіти? А то не гріх, що він і тета цькують за нами та гонять за мною лихими словами, мов за нечистим? Чи я тобі ворог? Хто тебе більше любить, як я? Ти можеш від мене просити чого хочеш, я тобі все дам. Я тебе за одну курку не битиму й не клястиму. Я вкраду у жида мила, аби тобі випрати сорочку, а вона відкусила б собі скорше палець, чим віднесла б кілька крейцарів із дому. Вони тебе ненавидять, Саво, вони жалують тобі кусника хліба, що береш у рот. Вони хотіли б лиш твоїх рук, твоєї праці, а більше нічого, нічого!

Замовкла на хвильку.

Він не обзивався. Між них неначе що уступило.

Вона ждала, відтак завертілась. Глянула на місяць, округ себе, глянула на нього.

– Чому мала б я так говорити, – перебила нараз мовчання, що ставало неначе стіною межи ними, – якби воно не було так? Та я власне бачу, що воно так. Ти б мене завсіди слухав, Саво!

– Слухаю, – сказав він.

Сказав правду. Ціле його єство звернулося до неї. Була чимось сильнішим від нього. Не боялася нічого. Нічого в світі. З тим було йому добре, хоч не здавав собі ніколи справи з того. І він не боявся, але вже з нею… ех… з нею… з нею!..

– Ми маємо багато ворогів, Саво, навіть і в селі межи чужими людьми! – тягнула далі. – Ади, мого батька не шанують, бо його найшло нещастя, що мусив сидіти в криміналі. Ми бідні, не маємо ні грошей, ні поля. Навіть одної худобини не маємо коло хати, лише он того чорного на мотузку, котрому голод з очей світить, і кілька курок. Усі ґазди відмовлятимуть твоєму татові, аби ти не брав мене за жінку. Се я знаю! Ну, а вже надто твоя мамочка!

Несказанна ненависть заблисла в її очах, і звернулася в сторону, де між стемнілими тепер городами білілася сільська хата його старині.

– А моя мама, – тягла дальше, – боїться тети, неначе її наймичка. Здається, полизала б її руки, якби вона до неї слово промовила. Може, не візьмуть тебе до жовнірів, як уже Михайло прийде додому! – сказала по новій хвилі короткого мовчання. – Тоді ми могли б побратися!

– Скорше врубаю собі руку, ніж піду до війська! – закинув він завзято. – Я не хочу до жовнірів. Ти гадаєш, що ні? Аби я мучився там через три роки дурно? Пощо й для кого? Ні, я не буду такий дурний, як інші! Я нікому нічого не кажу, але я знаю, що зроблю. Вони ще не знають, хто такий Сава.

Спустив голову вниз, а відтак підняв її трохи і глянув похмуро на місяць. Він жарів і стояв недвижно на своїм місці, здавалося, саме проти хати, щоб могли глядіти на нього.

– Роби, що знаєш, – заохочувала вона його, – лише аби тобі було добре. Я тобі буду помагати. Як буде треба, то я піду й у місто до Ч. Я там не заблуджу.· Допитаюся, де буде треба; будеш видіти! Я не така дурна! І твої старі знають, що я не така дурна, – додала співучим голосом, – та й тому спекли би мене за те, що ти тримаєш зо мною. Але я тебе ніколи не покину, – говорила все пристрасніше, – ніколи, хоч би і мій тато й моя мама убивали мене!

Вона прилипла до нього, мов ласиця, а її блискучі, майже дикі очі впилися жадібно в його блідаве ніжне обличчя.

– Бог звів нас докупи й судільниці! – обізвалася схвильованим півголосом. – Я буду таки твоя, Саво, щоб ти се знав! Воно йде до того! Я се виджу! А відтак чому любиш ти мене, а не другу? Завсіди, коли я ось тут сиджу на призьбі, на ось тому місці, і коли ворожу собі картами, падеш ти мені. І все стоїмо ми разом. І все стою я коло тебе. А коли ти на одному кінці, то я стою на другому, і нас щось в'яже… не знаю, як воно зветься, але се щось так, мов нитки, що їх не видко. І коло нас стоїть багато людей… коло тебе більше, як коло мене, але ми все виходимо десь із карт, ідемо окремою дорогою. Я ще не знаю, що нас веде, – сказала з задуманим, глибоким поглядом, – але нас веде «щось», і ми підемо за тим, що нас веде, бо так нам стоїть у картах…

Він дивився на неї розгорілими очима, й у його умі кружало. Не думав нічого ясного в тій хвилі,

Відгуки про книгу Земля - Ольга Юліанівна Кобилянська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: