#хто верхи? - Юлій Череп

Через хвилини три кінь трохи вгамувався й навіть перейшов на крок. Але Петро не встиг зрадіти, бо виявилося, що жеребець просто вирішив притупити пильність дошкуляючого йому двоногого. Як тільки він відчув, що Петро трішки послабив хватку, миттю рвонув по новому. Але цього разу вже влаштував справжнє родео, неначе був нащадком мексиканського бика. 

Коли це не спрацювало, в хід пішли більш підступні методи. Спочатку він шваркнув Петром двічі об металевий паркан. Не спрацювало. Потім спробував завалитися на нього. Теж не вийшло. Тоді, перейшовши з дрібного кроку в кар'єр "шовковий та лагідний" жеребець спрямував Петра в поодиноку берізку посеред луку. Невідомо точно, що хряснуло гучніше, деревина чи Петрові ребра, але він врешті решт розтис кулак й відпустив коня. Той зрадівши своїй перемозі, неначе мала дитина, почав стрибати навколо. Та помітивши, що Петро не збирається підводитися на ноги та продовжувати веселу гру, зупинився. Мить порозглядав з відстані й спокійно підійшов та штурхнув носом.

Петро, затуманеними очима подивився на Степанову покупку й через біль спробував посміхнутися. Кінь і не думав більше нікуди втікати. Тоді Петро простяг праву долоню до його вологого носа. Кінь обнюхав її й привітно щось заіржав конячою мовою. Петро повільно підвівся на ноги й скривившись від болю насмілився взятися здоровою рукою за недоуздок. Кінь дозволив це зробити та спокійнісенько пішов за Петром неначе він з самого народження був "маминою черешенькою".

Біля воріт на них вже чекали не лише Степан з вівсом, а ще Юля, Діана та Дем'ян з Ксюшею. Всі аплодували, неначе спостерігали весь час за виставою в цирку.

- Здається я зранку не встану з ліжка, - повідомив Петро вже сидячи в альтанці з бокалом віскі.

- Тобі до лікарні треба, рентген зробити як мінімум, - занепокоєно сказала Діана.

- Не треба. Вони там замотають мене як мумію, що не вдихнути ні видихнути.

- А якщо ребра зростуться не правильно? Нічого не хочу чути! Їдемо до лікарні, - тоном який не передбачав заперечень сказала Юля і демонстративно підвелася. - Давай ключі, я тебе відвезу.

- А ти хіба вмієш водити? - здивувався Дем'ян. - Давай краще я чи Степан.

- Та Петро наче теж не був приборкувачем до недавніх пір, - хитро примружила очі Юля.

- Я ще раз повторюю, що не потребую ніякої медичної допомоги, - вперто повторив Петро і скривився від болю, коли спробував різко підвестися з-за столу.

Через сорок хвилин Юля вже чекала його під кабінетом рентгенографії районної лікарні.

- Дві тріщини, та численні забої, - виніс вердикт травматолог. - Туге бинтування тулуба, максимальний покій та відновлювальна дієта. І слідкуйте, щоб ваш чоловік більше лежав. Я так розумію він у вас не фанат дивана.

- Я не...

- Дякую, лікарю. Я прослідкую, аби він не скакав верхи та не рубав дрова найближчим часом, - перебила Петра Юля і спрямувала його до виходу.