Гра в кохання - Міра Лей

- Це я значить не вмію поводити себе з дівчатами?! Ну що ж, давай перевіремо...! - несподівано видає хлопець, мені просто в губи, показуючи свої рівні і білі зуби. 

Я ж стою нерухомо і навіть не моргаю, тіло просто перестало мене слухатися, чи то від близькості, чи то від нерозуміння, що робити далі. Та вже через секунду, цей придурок несподівано впивається своїми губами в мої, притискаючись до мене ще сильніше. 

Мені знадобилося декілька секунд, щоб я зрозуміла що трапилося. Ось такого повороту, подій я точно не чекала. Та що там, я була готова до будь-чого.... тільки не поцілунку. Боже зараз мене цілує, сам Левицький, бачили б це мої одногрупниці, напевно втратили свідомість. Весь перший курс я тільки про нього чула, від дівчат. Не хлопець, а просто мрія...

Зібравши всі свої сили, я все ж спробувала вибратися з його обіймів, та напевно навіть на сантиметр не зрушила з місця. Натомість, він ще сильніше притиснув мене до себе... Звичайно я не відповідала на поцілунок, не збираюся вести на цю провокацію. Напевно не звик що йому дівчата відмовляють... 

Не знаю, скільки часу тривав цей поцілунок, як на мене то вічність, потім він все ж відривається від мене, але відпускати не спішить, дивиться мені прямо в очі, і видає переможну посмішку.. 

- Ти що собі дозволяєш, придурок?!! - ричу  просто в обличчя хлопця, а тоді довго не думаючи, замахуюся і даю йому ляпаса, прикладаючи всю свою силу.

І тільки тоді розумію, що добром це для мене не скінчиться. Тому не зволікаючи ні секунди, хапаю Бурулю за руку і швидко біжу в середину універу.