Аецій, останній римлянин - Теодор Парницький

— Кажи… кажи, Анаолозусе…

— Аецій посилає мене тобі, королево… як дар… як невільника… Аецій-переможець… Під Арелатом розніс усе наше військо… король Теодоріх ледь порятувався втечею, покритий ранами… Найстаріші готські воїни не пам’ятають такої поразки… Радій, королево, ти перемогла…

«Я програла, — думає Плацидія, повна безкрайнього розпачу. — Знову програла… Йому…»

Наближається північ. У наметі новопризначеного magister utriusque militiae все просторіше. На світанку військо рушає на південь, до Арелату, якому через неповні три роки знову загрожують готи — тож кожен хотів би трохи поспати, бодай передрімати хвилину. Андевот, Кассіодор, молодий Авіт з арвернів[24], син колишнього префекта Галлії Аполлінаріс, військовий скарбник Валерій — один за одним висовуються з намету, вдесяте бажаючи воєначальнику довгих літ завше переможного командування військами Заходу. Лише Астурій, який не спав усю попередню ніч і якому немилосердно злипаються повіки, мусить зостатися: таким є бажання магістра обох військ, щонайсвітлішого Флавія Аеція.

Менше року тому внаслідок усе нових перемог Аеція та все більшої його слави Августа Плацидія постала перед необхідністю надати своєму комесу доместиків ранг магістра кінноти. Таким чином, син Гавденція на початку четвертого року своєї служби феодосієвому дому здобував титул і владу, які для його батька становили омріяне увінчання довголітньої і повної трудів солдатчини. Однак Аецій зовсім не вдовольнився тим, що дорівнявся батькові: здобувши славну перемогу над молодим ріксом франків Хлодіоном, вислав до Равенни комеса Астурія з вимогою звання магістра обох військ, звання, яке останнім, а, як, принаймні, здавалося Аецією, також і першим носив муж Плацидії, Флавій Констанцій.

І от Астурій привіз йому жаданий титул разом із дорученням найвищої влади над усіма збройними силами Partium Occidentis.

Аецію нескладно здогадатися, як казилася Плацидія, підписуючи номінацію, і яку кислу міну мав патрикій Фелікс, що, хоча ніколи не був солдатом, звався головнокомандувачем.

Але що ж вони могли зробити?

За чотири роки Аецій здійснив майже стільки, скільки Констанцій за десять, а може навіть більше: його перемоги над готами і франками відбилися луною у всій імперії. У Галлії та Іспанії розповідали чудеса про його мужність, винахідливість, а передусім — рухливість. На відсіч Арелату прибув кількома днями раніше, ніж очікували його не лише візіготи, але й обложені. Розбивши Теодоріха, із незрівнянною швидкістю помчав на захід і північ, щоб гаразд задати перцю кільком маленьким германським народцям, які, заохочені прикладом готів, спробували розширити свої володіння за рахунок імперських провінцій. І відтоді так було постійно: вистачило якимсь тайфалам, лето-батавам чи свебам з-під Кларімонтіуму[25] зробити всього два-три напади, влаштувати дві-три пожежі за межами земель, що їм надала імперія на правах союзників, як Аецій падав на них яструбом, хапав за хвіст і гриву, гнав назад, платив пожежею за пожежу, грабунком за грабунок, і через кілька днів зникав, щоб на іншому кінці Галлії подібно по-батьківському повчити негрізного і нешкідливого, але надокучливого і несумлінного союзника. Довідавшись, що франки висунулися з Токсандрії[26] до Вугільного Лісу[27], з приголомшливою швидкістю перемірив усю Галлію і вдарив на Хлодіона з того боку, звідки його найменше сподівалися. Само собою, Аецій міг так швидко переміщатися лише тоді, коли розпоряджався численною кіннотою, — але він робив усе, щоб перетворити римське військо в Галлії на вершників, одночасно виводячи з ужитку староримські способи битви у потрійному строю, що, на його думку, зовсім не годися для битви з кінними загонами варварів. Узагалі під Аецієвим командуванням імператорські галлійські війська усе менше різнилися виглядом од племен, з якими воювали; в Равенні, а особливо в Римі не раз через це кривилися, але мовчки: військо Аеція завше перемагало!

— Повернешся до Равенни…

Астурій насилу звів тяжкі як свинець повіки. Видно, такий він сонний, що недочуває… таж він щойно повернувся з Равенни…

— Нічого… повернешся туди знову…

— Надовго?

Аецій загадково посміхається.

— Може, на цілий рік… може, надовше… Слухай…

Астурій знає, раз Аецій сів біля нього… раз поклав руку на плече і приязно дивиться у зліплені очі — не можна йому спати. Величезним болісним зусиллям відганяє геть сонність. Але відчуває, що без союзника програє, і просить:

— Можна наказати Траустілі дати мені води?

Не сміє вірити своїм очам. Аецій встає, власноруч бере чару, змішує в ній воду з червоним масиком[28], додає якогось коріння і так зготований напій подає молодому комесові. Накаже йому випити відразу і з усмішкою каже:

— А тепер не спи вже і слухай…