Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Кровна мста - Ярослав Яріш

Кровна мста - Ярослав Яріш

Читаємо онлайн Кровна мста - Ярослав Яріш

– Даремно гримаєш на нас, княже київський. – Середич навмисно опустив слово «великий». – І так лихо побило нас на порогах, згинули мужі наші ліпші, що вели сольство, – Мирослав і Вуй. Все втратили дорогою, навіть човна. Тільки дари від князя нашого для тебе змогли врятувати.

Смілива відповідь Середича зупинила наступ Ярослава. Він трохи помовчав, тоді сказав:

– Шкода мені Мирослава і Вуя, добрі були мужі і щиро любили землю руську. Та чому відразу не прийшли до мене?

– Бо Вадим поранений тяжко, чекалисьмо, що скаже волхв. Коли ж купець заснув, ми рушили до твого дворища, подарунки із собою взявши, та перше, як і належиться, до церкви вступили.

Середич зробив кілька кроків, поклав пакунок у шкіряному мішку перед князем і вернувся на своє місце. Йому б годилося витягти дари з мішка, та боярин не захотів – нехай собі Ярослав сам виймає.

Князь замислився, поклав руку на мішок із дарами, усередину не заглядаючи.

– Що ж, я радий бачити слів від брата мого.

Він всівся на широкому кріслі, на якому до того сидів його батько, а ще перед тим – дід та прадід.

– Князь Мстислав б’є чолом та землею нашою та зичить тобі, великий княже, міцного здоров’я і Божої милості.

Лука і Середич знову поклонилися. Ярослав відповів кивком голови на таке привітання, вказав рукою на лави, що стояли обабіч стола.

– Як мається брат мій, чи здоровий?

– Хвала Господу, здоров’ям не жаліється. Повен сили Мстислав і готов прислужитися великій землі руській. Ти, мабуть, чув, великий княже, як два літа тому ми упокорили касогів?

– Чув. Пишаюся вами і братом моїм. Хоч і дорікаю за те, що з Редедею на поєдинок вийшов. Не князівське це діло – силою зі степовиками мірятися, з богатирями їхніми. На те дружинники. І вам, боярам, догана: не бережете свого князя. А коли б, не дай Бог, Редедя переміг, якби загинув Мстислав та осиротив землю вашу, що б тоді ви робили?

Середич посміхнувся.

– Ти ж знаєш, великий княже, Мстислава. Хіба його переконаєш? Нестримний він у битві, як гірський ручай, як лев, що почув здобич. Його тоді не спинити.

Така відповідь сподобалася Ярославові.

– Правда твоя, боярине. Мстислав – викапаний дід. Скільки княгиня Ольга не просила Святослава зостатися вдома, пильнувати державу, а він все одно не послухав її та пішов за Дунай. Дай, Боже, здоров’я моєму братові. Скажи, боярине, як звешся ти? Обличчя твоє знайоме мені, а от ймення пригадати не можу.

– Середич я. А це сотник Лука Романович.

– Що ж, сідайте за стіл. Бачу, втомилися, сил багато в дорозі загубили. Зараз гукну челядникам, щоби обід подавали. Я й сам уже зголоднів, то й пополудную з вами.

Тільки тепер, коли Середич і Лука розсідалися за столом, Ярослав зазирнув у мішок і вийняв звідти подарунки. Там був меч із позолоченим, прикрашеним коштовним камінням руків’ям. А також кинджал. Князь аж підвівся, оглядаючи таку красу.

– Істинно достойний подарунок мого войовничого брата.

Переконавшись, що подарунки великому князеві сподобалися, сли дозволили собі видихнути із полегшенням.

Тим часом челядники накривали на стіл.

– А ти, молодче, Романовим сином будеш? Чи ж не боярина Романа, а то вельми схожий? – запитав нараз Ярослав Луку.

– Він самий, – за свого сотника знову відказав Середич.

– Знаю батька – достойна людина. Як його здоров’я?

Лука схилив голову.

– Помер батько минулої осені, Царство йому Небесне.

Ярослав невдавано опечалився.

– Велика страта, достойним мужем був твій батько. Що ж, пийте мед, їжте і, як голод свій трохи втамуєте, розказуйте, з чим вас брат мій посилає. А ще мені про пригоду з печенігами повідайте. Бачу, бранку он захопили.

Тільки тепер князь звернув увагу на Каялу, що продовжувала стояти в куті, не наважуючись з іншими сісти за стіл. Середич розказав Ярославові усе, як було. Князь спохмурнів від такої новини.

– Недобре вийшло. Печеніги мститися будуть, почнуть вали перескакувати й весі палити, гнати люд у неволю. Недобре. Та й вас не виню – тут або ти, або тебе. Скільки ж вас було?

– Восьмеро.

– Де ж усі інші? Невже головами наклали?

Середич поглянув на князя. Цікаво, чого він випитує? Давно чув Середич, що князь Ярослав нікому віри не йме, обман здалека чує, тож брехати йому не можна.

– Мирослав загинув, Вадим поранений у грецькому домі лежить, із ним двоє воїв. А ще двох я відпустив – до родичів просилися.

Середич чекав, що князь зараз продовжить допитувати, але Ярослав мовчав. Думав. Цікаво, чому він не перепитає про самого Вадима? Певно, Ярослав давно знав, що до нього йде сольство і хто його веде.

– Степовичку лишите тут. Може бути таке, що хани пошлють за нею. Це ж ганьба їхнього роду: мужів порізали, а жон полонили. Хани захочуть повернути своє.

Запала мовчанка. Лука із Середичем переглянулися, в очах молодого сотника було прохання.

– Великий княже, Каяла – бранка оцього доброго воя, здобич військова… – почав було Середич, та Ярослав обірвав його:

– Не воєнний зараз час, щоби здобич, бранців ділити. Подумай, боярине, скільки зараз воїв погине, захищаючи наші кордони, скільки хат смердів з димом підуть. Мушу мати її, щоб могти говорити з ханами, щоби спробувати відвернути біду.

Сли вже не сміли перечити князеві, Лука тільки запитав:

– Що вони з нею зроблять?

Ярослав знизав плечима, поглянув на малу.

– Звідки мені знати? Це вже їх, печенізьке діло.

– Коли сам не відаєш, то скажу тобі, великий княже. – Очі Луки враз запалали. – Вони заріжуть її й кинуть у яму разом із Карабаєм. Вона вміє по-нашому і сама мені сказала. Тож візьми, княже, викуп за неї –

Відгуки про книгу Кровна мста - Ярослав Яріш (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: