Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
«Давай гульнемо, Ліно, але не в цих смердючих кнайпах, з мене вже того досить, курять і курять, а там маленький щиглик сидить, він там точно задихнеться, а їм до того й байдуже». І він береться довго пояснювати їй, чому він був правий, а вона з ним погоджується. Потім вони сідають у трамвай та їдуть до Янновицького мосту до танцзали Вальтерхена. Поїхав у чому був, і Ліні не дав перевдягтися — і так гарна. Уже в трамваї товстушка дістає з кишені добряче прим'яту газетку. Це вона для нього принесла, недільний випуск, «Вісник миру». Франц зауважує, що такої газети він ще не продавав, тисне їй руку, радіє, побачивши гарний заголовок та шапку на першій сторінці: «Через страждання — до щастя!»
Рученята — лясь, лясь, ноженята — туп, туп, рибки, пташки цілий день радіють у раю[62].
Трамвай трясеться, а вони, схиливши голови над газеткою, читають у вагоні при бляклому світлі вірш на першій сторінці, який Ліна обвела простим олівцем: «Краще — коли удвох», Е. Фішер: «В дорогу одному нелегко іти, і як же самому дійти до мети, краще — коли удвох. Як падати будеш, хто руку подасть, хто виручить з різних можливих нещасть, краще — коли удвох. Мандрівка по світу буде не проста, з собою в дорогу візьми ти Христа. Краще — коли удвох. Дорогу він знає, й тобі вкаже шлях, розрадить тебе і в думках, і в ділах. Краще — коли удвох».
Мене й досі мучить спрага, думає тим часом Франц, дві гальби — то замало, а від усіх цих балачок у горлі геть пересохло. Нараз йому пригадалося, як він співав, і його охопило відчуття, наче він удома, і він сильніше стис Лінину руку.
Вона вдихає ранкове повітря. Вони простують по Александерштрасе у напрямку до Гольцмарктштрасе, вона ніжно пригортається до нього: може, у них справді невдовзі відбудуться заручини?
Масштаб Франца Біберкопфа. Він — рівня давнім героям
Франц Біберкопф, колишній цементник, перевізник меблів тощо, а зараз торговець газетами, важить ледь не два центнери. Сильний як кобра-змія, а ще він знову вступив до спортивного клубу. Він носить зеленкуваті обмотки, черевики, підбиті цвяхами, та плащ-дощовик. Грошей у нього водиться небагато, і хоча він регулярно щось заробляє, але завжди потроху; та все одно, не варто до нього прискіпуватися.
Чи гризуть його за минуле [Іда й таке інше] докори сумління, діймають кошмари, неспокійні сни, душевні муки, еринії[63] з часів наших прабабусь? Та де там! Слід враховувати геть нову ситуацію. Свого часу злочинець був навіки проклятим чоловіком [а звідки ти знаєш, моя дитино?], наприклад Орест, що перед вівтарем убив Клітемнестру[64], — таке ім'я й не вимовиш, — яка все-таки була його матір'ю. [Перед яким ще вівтарем? У нас ви довго шукатимете церкву, відчинену вночі!] Отож я й кажу, часи вже не ті. Гей, гей, гук! Бісові почвари, пелехаті відьми зі зміями замість волосся, собацюри без намордників — цілий звіринець не надто приємних створінь, вони намагаються вхопити його, але не можуть дістати, бо той стоїть біля вівтаря, таким є античне уявлення, а потім уся зграя витанцьовує довколо нього, а пси підступають найближче. Без музики арф, як то співається про ериній, кружляють вони довкола жертви, аж у того в голові туманіє, його зраджують чуття, й тепер йому одна дорога — до божевільні.
Та Франца Біберкопфа еринії не переслідують. Давайте побажаємо йому смачного — він п'є в Геншке або деінде, сховавши пов'язку в кишеню, п'є гальба за гальбою, а часом і оковитої чарку перехилить, аж душа звеселиться. Ось так відрізняється колишній вантажник меблів і т. д., а тепер — продавець газет Франц Біберкопф із Берліна (північно-східний район) наприкінці 1927 року від знаменитого античного Ореста. То в чиїй шкурі хотіли б ви бути?
Франц убив свою наречену Іду, що була у розквіті молодости; її прізвища не називатимемо — воно тут ні до чого. Все почалося із серйозної суперечки між Францом та Ідою на квартирі її сестри Мінни, при цьому дівчина спершу зазнала таких тілесних ушкоджень: подряпана шкіра на носі, на самому кінчику та на переніссі, пошкоджена кістка і хрящ носа, що було встановлено пізніше у лікарні й потім відіграло певну роль під час розгляду справи у суді; окрім того на правому й лівому плечах у неї були виявлені легкі садна й синці. Але незабаром дискусія стала аж надто жвавою. Такі вислови, як «курвар» та «ласий до дівок» привели у стан сильного збудження чутливого до питань честі, хоча й морально дещо занепалого Франца Біберкопфа, який був у збудженому стані ще й з інших причин. Ним аж затіпало. Він ухопив перше-ліпше, що трапилося під руку, а це була невелика дерев'яна збивачка вершків, а він тоді вже тренувався й розтягнув собі руку. І от цю збивачку разом із дротяною спіраллю він з потужним подвійним розмахом привів до контакту з грудною кліткою Іди, його співрозмовниці. Грудна клітка Іди до того дня виглядала абсолютно бездоганною, без жодного ґанджу, чого не можна було сказати про характер цієї гарної на вроду особи, адже чоловік, що жив за її рахунок, небезпідставно підозрював, що вона збирається спровадити його подалі, помінявши на нового знайомця з Бреслава. У всякому разі грудна клітка милої дівчини не була розрахована на контакт зі збивачкою для вершків. Уже після першого удару вона скрикнула й більше не вигукувала «курвар», а тільки «о Боже!» Під час другого контакту зі збивачкою за того самого розташування Франца Іда зробила півоберта праворуч. Внаслідок цього другого контакту дівчина взагалі
