Вода, павутина - Нада Гашич
Оточивши одного з однокласників, група школярів, яка зайшли до трамвая біля Цібони:
— Вбий, вбий серба, вбий, вбий серба!
Учителька, яка їх супроводжує:
— Тихше, діти, ми не самі!
Мобільний телефон — мелодія «Happy birthday»:
«Привіт, то я. Чого ти так довго не береш слухавку? Спала? Я тебе розбудила? Чо ти так довго спиш? В тебе нічна зміна і ти хочеш відпочити перед роботою? Та я забула, чого ти денервуєшся. Іди назад спати. Та як я тобі заважаю? Повернися на другий бік і спи. —
До пані на сусідньому сидінні, —
Дочка. Дуже за мене переживає і вічно мені дзвонить».
Мобільний телефон — мелодія «Дев’ята симфонія»:
«Концерт був дивовижний. Маестро тримав увагу публіки від початку і до кінця. Від початку і до кінця. Я трохи переживав через другий такт, але минулося. Знаєш, що сьогодні жоден телефон не задзвонив? Справжня концертна публіка. Так, найгірше по суботах, коли приходять також ті, хто не розуміється на музиці. Так, маєш рацію, все-таки відчувається різниця між тим, як було кілька років тому. Так, іде до кращого».
Ірма телефонує і говорить мобільним телефоном:
«Іта, то я. Хто був? Поліцейський? А, той самий… Питав тільки про Давида? Не знаю, чого. Катя дзвонила? Я не можу додзвонитися до неї, вона точно біля Давида і вимкнула телефон. Я не можу в лікарню, Іта, мушу на роботу, вчора не була, та що з тобою, мене викинуть з роботи, що ти таке кажеш… Не знаю, чи його батько в лікарні разом з Катариною. Вночі лишився довше за мене, але думаю, що відразу після того пішов. Не будила тебе, бо то не мало сенсу. Тобі так само треба виспатися. Де Ловро? Ідете сьогодні подивитися зал? Іта, без істерики, я взяла квіти на себе і так воно і лишиться. Слухай, нині Каті нічого не кажи. Коли вона трохи заспокоїться, я їй скажу. Або Циліка. Та, звичайно, з Давидком буде все добре, медицина сьогодні дива робить. Все буде добре з Дадиком. Мій Давид, золотце цьоцине».
* * *
Точно, я в лікарні. Це треба бачити: я лежу і вдаю, що нічого не чую, а навколо мене купа смердюхів. І цей завуділенням, і той професор, і колега, і знову завуділенням, я не чув добре, здається, так він називається. Стан церегрального корита, знаю, що не корито, але якось схоже, і тільки такі дурниці, краще й не згадувати про це. Спілкування з навколишнім світом, уринальний такт і інші схожі слова. В будь-якому разі, я зрозумів, що вони поняття не мають, що я їх чую, і, звичайно, їм не спадає на думку, що я їх навіть бачу. Якось зсередини. А те, що відчуваю їхні запахи, їм навіть не снилось. Якщо вони думають в будь-який момент отак вдиратися, отак мене мордувати і так дурнувато патякати біля мене, я злиняю від них, коли тільки зможу, а це буде значно швидше, ніж вони думають. Тому мене зараз найбільше турбує те, що я не знаю, де мої кросівки і всі інші речі, щоб одягнутися. Я ж не буду ходити містом в піжамі? Якщо я її взагалі маю на собі… Ви добре почули. Насправді, не хочеться про це й казати, але думаю, що ці ідіоти тримають мене в ніч-ній со-ро-чці. Точно, ніч-ній со-ро-чці. А винна в цьому та медсестра, яка постійно лізе мені куди не слід. І мама не ліпша, про старого й говорити годі. Він їм все дозволяє, а міг би їм і заборонити дещо. Але мовчить. Зрадник. Якби мій дідо тут був, він би цього не допустив. Потім вони десь поділися, а я тільки слухав своє дихання. Через якийсь час вони вернулися, мама плакала, але тоді прийшов якийсь лікар, його називають черговий, і знов щось розповідав. Я чув, як мама повторює за тим лікарем як папуга, що, звісно, спілкування зараз найважливіше, ми все зробимо, не вгамуємося. З цього зрозуміло, що вона весь час підслуховувала за дверми, поки лікарі про мене всяке говорили. Такі слова як «вгамуватися» вона вживає тільки коли перелякана. А взагалі, вона нормальна. Знов каже «ми». Хто це «ми»? Якщо має на увазі себе і тата, всім буде дуже невдобняк, коли все мине. Коли кажу «все», маю на увазі цей кіпіш навколо мене. Потім мама знов плакала, тоді нарешті перестала і «взялася до діла», як казав мій дідо, почавши мені до безконечності розповідати, як вона мене любить і таке інше. Вимучила мене. І постійно мені розказувала, що ми поїдемо на море. Я не маю нічого проти моря, але вона його любить в п'ять разів більше від мене, хоча й плаває як сокира, і жодна жива душа не знає, чого вона те море любить. А якщо вона справді має намір вмовити мене встати, їй було би краще пообіцяти мені Гардаленд. Я там ще не був, а багато хто з класу вже був, причому два рази. Ковачич — три. А вкінці мені ще й пообіцяла, що завтра буде читати оповідання. Повний капець. Моя стара нічого не тямить. Краще я трохи посплю, треба буде витримувати ті її читання.
