Щоденник національного героя Селепка Лавочки - Юрій Тис-Крохмалюк

Це не робило на нас жодного враження, хоч подія була небуденна.

На квартирі ми викручували штани, блюзки і чистилися від болота. А ті троє сіли зараз же грати в карти!

13 листопаду 1944.

Я посварився з Анічкою. Коли ми розходилися, вона казала:

— Як не будеш мати нічого кращого до роботи, прийди завтра до нас.

Я відповів люто:

— Дуже радо прийду, як не буду мати нічого кращого до роботи!

Ночами літають літаки. Кажуть, що скидають партизанів. Є зле, забракло тютюну. До якоїсь бойової групи забрали від нас доктора Балея. Вночі було поготівля. Спати можна, не роздягаючись. Граємо в карти. Хтось хотів співати, але замовк. Не йде.

Юсько спитав мене, як знайти якусь дівчину. Його мучать сентименти. Він хворий на ґрипу. Я порадив йому дати оголошення до нашої газети. Він погодився. Стефко Стефанович подиктував, а я написав таке оголошення:

"Стрілець, тепер хворий на ґрипу, шукає знайомства дівчини з ясними або темними очима. Дівчат, які ніколи не звертають уваги на такі оголошення, прошу відвідати в цілі нешкідливої проби стрільця Юська, село Бєла".

Біда завжди ходить разом. Юсько дістав листа від своєї Ксантипи. Пише:

"Тисячу років нашої національної історії треба було, щоб ти народився, а ти сидиш там на селі й мовчиш. Час уже, щоб і ти зробив щось доброго для поколінь! Тут, між утікачами, в цій матерії є великий рух, а ти що?"

Юсько від нервів не міг спати. Каже, що вона навмисне вибрала такий науковий стиль, щоб вплинути на його змисли. Ми умовилися, що я відпишу, і я відписав:

"Юсько тепер воює завзято з ворогом. Я уповноважений вам відповісти на листа. Що він може зробити, коли він тут, а ви, пані, в Братіславі? У Франції жінки стають на голови, щоб мати дітей. Може б ви спробували того засобу?

Якщо не одержите цього листа, зробіть на пошті авантуру так, як ви це вмієте, і напишіть мені про це".

Вночі знову хтось стріляв. Чому люди тепер не сплять по ночах?

Нема що курити. Кульгавець накраяв сухого жовтого листя. Сіли під хату й куримо. Інші заздрять цій благодаті. З протекції даємо покурити. Пополудні я з Кульгавцем і Хотинецьким накраяли більше і поробили цигарки. Кульгавець продав сотку після попередньої проби. Купець, таки з нашої сотні такий же селепко, як і ми, кривився, але курив. Тоді Хотинецький позичив ровер і поїхав до міста. Увечері ми курили вже справжні словацькі цигарки.

14 листопаду 1944.

Є газета! Офензива на цілому фронті! Большевики підходять під Будапешт. Знову якісь літаки, чути вибухи бомб. Значить, американці. Є поголоска, що німці мають видати нас большевикам. Трудно вірити, але все можливе. Не маємо жодного зв'язку з кимнебудь. Команда, може, має. Копаємо оборонні рови, вночі виставляємо застави.

Угорщина скапітулювала. Вночі сталася дурна історія. Наша застава побачила на тлі нічного неба круглі шоломи якихось вояків. Тихий алярм. Командир сотні, німець, особисто пустив серію зі скоростріла. Це заалярмувало цілу сотню. Ми не знали, що є, стояли в рядах, чекали наказів і мерзли (від холоду, чи від зворушення?). Рано виявилося, що стріляли по головках капусти на полі. Скандал. Ніхто нічого не говорив, бо й так підвладний у війську мусить бути завжди трохи дурніший від свого безпосереднього начальства.

18 листопаду 1944.

Мене визначили зв'язковим до інших відділів, отже, не роблю нічого. Ні сторожі, ні вправ. Але начальство не має мабуть ніякої потреби цього зв'язку, бо від мене ніхто нічого не хоче.

Приїхав редактор Степан Волинець з Військової Управи. Казав, що будемо йти через Карпати, щоб з'єднатися з нашими повстанцями. Чи Військова Управа піде з нами, не казав.

20 листопаду 1944.

Вночі були совєтські літаки. Хлопці знайшли опісля на полі амуніцію, зброю і харчі. Дещо віддали до команди, крім горілки. Випили без службових наслідків.

Всі кажуть, що щось має статися. Кухарі, коли їх спитати, роблять таємничі міни.

Зловили п'ятьох американських летунів, що вискочили із зістріленого літака. Вони були в полоні, в большевиків. Їх обіцяли відіслати до Італії, але скинули з літака тут, у горах. Ми знову пили, цим разом з американцями.

Кажуть, що йдуть переговори з Власовим. Наші не хочуть ніякої спілки. Це в порядку. Тільки мертвий москаль є добрий!

21 листопаду 1944.

Наші почали акцію проти партизанів. Генерал Попов знову вернувся на Словаччину й командує своїми червоними партизанами. Штаб, складений з московських большевиків, є десь у горах, а тут, в околиці, має бути біля тисячі словацьких партизанів. Наша група, добре узброєна, окружила гору, на якій був ворог. Зв'язок, співпраця вогню й руху, наступ, підступ і поступ — усе є.

І враз несподіванка для німецького штабу, який організував акцію. Група оточує котел. Останній обстріл гори артилерією, остаточний наступ і… наші селепки стають проти себе. Стиснули коло до самого кінця — а в середині нема нікого!

Це був скандал для високих штабових старшин. Правда, якась невеличка група партизанів продерлася крізь наші лінії з боєм, але їх було всього кількадесят. А де тисяча?

Ціле щастя, що я не брав участи в такій акції! Був би сором на все моє життя і на всі мої покоління.

30 листопаду 1944.

Довго не писав. Час іде монотонно. Виглядає, як діжка кухонних відпадків, що стоїть біля нашої квартири. Її час від часу забирає для свиней якийсь дядько. В таких умовах не можна писати. Дух не росте й не ширяє, йому вистачає вповні мого малого тіла.

Не маючи нічого до роботи, віддаюся думкам.